Понад 30 років триває роман 79-річного Йона Трепеза з села Гребля та 77-річної Ганни Потупи з села Вінинці Переяслав-Хмельницького району на Київщині. Живуть закохані окремо. Бачаться кілька разів на рік. Доки були здоровіші, їздили автобусом. Інколи дід Йон відстань до баби Гальки долає на інвалідному візку. Щоб проїхати 16 600 м, йому потрібно 16 годин.
"ГПУ" заїжджає за Йоном Трепезом у Греблю, щоб відвезти до Ганни Тихонівни. Дід сидить біля печі у полотняному костюмі і гризе кукурудзяний качан.
— У гості до Гальки? Ану подзвоніть до її двоюрідної сестри та спитайте, чи вже виписали Гальку з лікарні.
У простору торбину насипає цукерок і кладе літрову банку зі смальцем. На милицях стрибає у машину.
Дорогою розповідає, як опинився в Греблі.
— Приїхав сюди з Києва у командіровку. 1954-го в Переяславі 300-річчя возз"єднання України з Росією святкували. Велике строітельство розгорнули. Я там крутив мотор на англійській електростанції, давав струм. Побачив дівчину Марію — вона мішала раствор. Красіва була на весь район. Хлопці, її поклонники, хотіли мене одлупить, дак не вспіли, бо ми розписалися, — задоволено сміється. — Свадьбу теща сотворила, бо в мене в кармані всього 5 рублів було. Зарізала козла. Марія позвала дівчат, товаришок своїх. Посиділи.
— Як така красуня пішла за бідного? — питаю.
— Я не ціню ні во что багатство! — відмахується він. — Та й у неї з приданого тільки кіт білий був. Їй тоді чуть не було 17. Через год родила сина неживого. Врачиха роди принімала опитна і одхаяла його. Подав звук, сказала: "Оце буде Олексій". Я так його й назвав, бо на Теплого Олекси родився. Він у Хмельницькому зараз живе, але мені не нравиться, бо не лінується горілку пить. Я сам п"ю, але п"яниць не люблю.
Йон Трепез визирає у вікно, чи туди їдемо.
— Як народила Марія дочку Ніну, стала сліпнуть. Через год майже нічого не бачила, — продовжує. — Ми тоді з нею на Донбасі жили, я в шахті робив. Мусили додому вертатися. Тут, у селі, вже став робить чим попало, корів даже пас.
Каже, жінка померла у 1969-му. Відтоді шукав собі нову.
— Не раз я ще попоженився. Але всі вони не підходять. Як криси: кожна що не побачить — у свою нору тягне. Я таку жінку шукав, щоб без дітей і вдова чи розводна. У 1975 году один чоловік привіз собі жінку з Вінинець. Каже: "Якщо хочеш, там Галька є, давай з"їздимо". Став я ізрєдка до неї навідуватися. Зразу не дуже понравилася, а потім пойняв, що вона незамініма: чесна, не краде, не бреше, і трудолюбива. Чоловіка в неї не було зроду. Вона дєвушка. О, так ми вже й приїхали!
Ганна Потупа сидить на землі біля похиленої повітки, перебирає цибулю. Насилу підводиться і з ціпком прямує назустріч дідові Йону. Гість умощується на високій табуретці. Розшнуровує торбу, витягає гостинці.
— Учора по мамі моїй роковини, — простягає подрузі шоколадку "Корона".
— Я ж не їм, — відповідає вона, але кладе гостинець біля себе. — А нащо ти смалець привіз? Хто його їстиме?
— У тебе є кому віддать. У неї син з інкубатора є — Ігор, — пояснює Йон Олексійович. — Приїхали у село чорнобильці. Їм дали хату, вони розпилися. Двоє діток у них — Яна і Ігор, так вона, — показує на жінку, — Ігоря вигодувала з чотирьох років.
— Мій синочок Ігорочок, — баба Галька притуляє руки до грудей. — Він зараз учиться, приїжджає на канікули.
— А де ти цибулю взяла, бо мою вигребли, — скаржиться Йон Трепеза. — Як мені її було важко садить. Я ж на колясці на город виїжджав. Тепер придумав способ, щоб не крали: не садитиму зовсім. Краще куплю. А сам піду на канаву, дивитимуся, як жаби цілуються.
— Чого ви живете окремо? — запитую.
— Мені дуже хотілося, щоб Галька жила біля мене. Але вона імєєт хазяйство своє, а я — своє, — пояснює дід.
— Я замуж не ходила, — розказує Галина Тихонівна. — Звали мене в чужі села. А мені матері шкода було. До Йона я їздила у Греблю: мазала, сапала. Вимажу одну комнату, поки сонце зайде. Другу — поночі, а около — при місяці. Уранці — додому.
— А вишні сейгод були? — питає чоловік.
— Були, та погнили, — беззубо всміхається жінка. — Полюбовник мій.
— Я до неї на лісапеді їздив, на мотоциклі, а разів три — на колясці, — розказує Йон Олексійович. — Недавно був на машині, 50 рублів заплатив. Після Гальчиного інсульту жив тут, сторожував хату. Буду старатися на Маковія до тебе приїхати (14 серпня. — "ГПУ"). А ти, диви, не напивайся. Тобі після інсульту не можна, — регоче.
Жінка збирає своєму кавалеру в торбу смажену рибу, котлети, оселедці. Кладе яблук, якими щедро встелений її двір.
Дорогою дід бідкається, що йому не призначають соціального працівника.
— Галька одинока, то в неї є та опікунша, що по бабах ходить. А в мене син є. На хрена ж лупить тих дітей, щоб на старость і води нікому подать? Була у мене дочка — вчителька музики, так зять зарубав. Вийшла заміж за того чорта Ігоря десь у Кахарі. Не знаю, що там у них случилось. Я приїхав, вона вже в гробу порубана лежить. У церкві сказали: "Не зачіпай його, прости". Він три годи посидів. А потом випустили, бо троє ж дітей. Середнього хлопця, він самбіст — утопили. Должно, комусь морду наклепав.
Каже, в сина Олексія є донька Наталка.
— Народила мені трьох правнуків. Трьох пророків — Іллю, Даніїла, Павла і одну пророчицю — Лілію.
1928, 7 квітня — Йон Трепез народився в с. Озера Бородянського району на Київщині
1929, 30 листопада — Ганна Потупа народилася в с. Вінинці Переяслав-Хмельницького району на Київщині
1953 — Йон приїхав у Переяслав, де познайомився з молодшою на 7 років Марією; одружилися, жили в батьків Марії у с. Гребля
1954 — народився син Олексій, за 5 років — дочка Ніна. Померла дружина
1975 — Йон Трепез познайомився з Ганною Потупою
1999 — зять зарубав його доньку Ніну
3 
1
Коментарі
1