— Новорічні іграшки колекціоную три роки. Маю понад дві тисячі. Не продаю. Збираю, щоб дарувати людям радість і повертати їх у світ дитинства, — каже краєзнавець і директор туристичної фірми 55-річний Ігор БАЙДАК із Хмельницького.
— Найдавнішим іграшкам — 70 років, — розповідає Ігор Байдак. — Це так звані кремлівські кулі. Вони найбільші у колекції. Розміром з людську голову. На рожевій зображені квіти, на жовтій — слоненята. Їх купив на блошиному ринку у Львові. Продавець привіз їх із Москви. Можливо, іграшки сперла якась прибиральниця Кремля. За рожеву заплатив 150 гривень, жовта обійшлася на 50 гривень дорожче. Дивує зображення слонів. Бо зазвичай малювали зайців, ведмедів або білок. Маю ще більшу новорічну кулю. Вона рожева. Розписана будиночками та ялинками, припорошеними снігом. Це сучасна іграшка. Виготовлена у Львові з дуже тонкого скла. Є рідкісний скляний супутник із написом "СРСР". На ньому збереглися антени з тонкого скла. Його цінність в тому, що має висоту 15 сантиметрів. Бо такі ж іграшки, але маленькі, зустрічаються часто. Супутника дуже хотів собі один колекціонер. Пропонував обміняти на кілька фігурок зі своєї колекції. Але я не погодився.
Новорічні іграшки зберігає в пластикових контейнерах і металевих коробках з-під цукерок.
— Кожну загортаю в харчову плівку, щоб не було доступу повітря, — каже. — Купляю їх на блошиних ринках. Частину люди віддавали просто так, бо знали, що не перепродуватиму, а показуватиму на виставках. Дехто боїться вживаних речей. Мовляв, можуть нести погану енергетику. Я в це не вірю, бо іграшки мені віддають із добрими намірами. Серед давніх екземплярів є прозорі кулі з намальованими китами, Снігуроньки, Дід Мороз, бандура, жук, зайчик, пташки, дирижабль, лимончик, шишка, жолудь, волоський горіх, морквина. Маю героїв казок. Зокрема, діда і бабу з казки про рибалку і золоту рибку і семеро мініатюрних гномиків. Такі раніше робили на експорт у Німеччину. У радянські часи новорічні іграшки нерідко мали пропагандистський характер. У мене є космічна ракета, качан кукурудзи, космонавти.
Свою колекцію Ігор Миколайович показує в приміщенні юнацької бібліотеки в Хмельницькому. Почав її виставляти два роки тому.
— Раніше демонстрував усі іграшки, — говорить. — Цьогоріч вирішив показати лише ті, що належали моїй бабусі. Їм понад 50 років. Один ящик зберігався у моєї матері, а другий — у тітки. Ці новорічні прикраси пам'ятаю з дитинства. Вони приваблювали мене своєю магією тепла й доброти. Асоціювалися з перебуванням у бабусі.
Ігор Байдак планує відкрити музей новорічних іграшок.
— Такий є в містечку Сентендре. Я там буваю щоразу, коли подорожую Угорщиною. Це моя улюблена країна. Мій батько був військовим, свого часу якийсь час там жили. В Угорщині я навчався у старших класах школи.
Колекціонуванням захопився в 7 років. Спочатку були марки. Маю вісім великих альбомів. Збирати їх допомагали всі рідні. Особливо дідусь. Коли якась марка мені подобалася, ніколи не шкодував на неї грошей. Вже будучи військовим моряком, я почав купувати мініатюрні фігурки слонів. Усе почалося з металевого. Його подарували мої хрещениця з батьками. На удачу перед походом Тихим океаном. Брав із собою тричі на бойову службу. Слоник став моїм талісманом. Вирішив йому купити кількох "друзів". А потім фігурки почали дарувати рідні та знайомі. Найменший експонат придбав в Україні — це срібна підвіска, розміром зо два міліметри. Найбільший привіз із В'єтнаму. Виготовлений із порцеляни. До пів метра у висоту, важить 6 кілограмів. Маю понад 2 тисячі слоників з майже 100 країн.
3 
1
Коментарі