Київський гурт "Даха Браха" грає етнічну музику — суміш українських, російських, грузинських, татарських, молдавських, болгарських, африканських мотивів. У центрі сучасного мистецтва "ДАХ" музиканти презентували свій перший альбом "На добраніч".
Перед початком вечірки вони випробовують свої чудернацькі інструменти. Трусять залізними брязкальцями, одягненими на пальці. Гупають у численні барабани. Дерев"яний циліндр, який тут називають "джерело", видає звуки, схожі на плюскіт води. Його перевертають "догори дном", наче пляшку з Кока-колою.
Невеличка зала обставлена, як стара українська хата. На диванах — кольорові килимки. На стінах маски: чоловічі — із солом"яними вусами, жіночі — з косами. У кутку акваріум з двома великими черепахами.
Довговолосі дівчата в темних спідницях розносять пиріжки, яблука і вино. Гості розсідаються на нефарбованих дерев"яних лавах. Деякі ходять босі.
Студентка Яся Пруденко, 22 роки, — в кольоровій сорочці та червоній спідниці у дрібні зборки. Вона пояснює, що тут заведено знімати взуття або мати із собою змінне. Яся тримає пластиковий стаканчик з червоним вином.
— Тут співає моя подруга, — розповідає. — Раніше я теж співала, а тепер вивчаю фольклор.
На подіумі з"являється школярка у вишиванці, — Марія Гуцалюк, 10 років. Вона готується до виступу разом із "Дахою Брахою".
На лавочці сидить Марійчин тато Володимир, 42 роки.
— У мене батько й мати — з села, — розповідає. — Ми любимо народні пісні. І голос у моєї дочки — чисто український!
— Бачите, криваві мозолі, — показує долоні
Він бере для доньки пиріжки та мінеральну воду.
"Даха Браха" починає з пісні "На добраніч". Музиканти гупають по барабанах, виють, як вовки, й шепочуть у мікрофони. Дівчата — в чорних спідницях. На головах у них високі шапки з козячого хутра.
Ви стукали долонями по двох тамбуринах, вам не боляче? — питаю в антракті у Ірини Коваленко, 24 роки. Іринині барабани — глиняні, обтягнуті шкірою.
— Дуже боляче, — каже вона. — Бачите, криваві мозолі, — показує долоні. На них — свіжі цятки від крововиливів.
Руки у музикантів — у різних зав"язочках, браслетах з бісеру.
— Ми називаємо їх "хазіпки", бо вигадала їх дівчина на прізвище Хазіпова. Так і носимо цей "вимисел" на руках, — каже Ірина.
А що символізують ваші шапки?
— Мабуть, єднання з небом. Це ж як антена, — долучається до розмови ще одна перкусіоністка Олена Цибульська, 24 роки. Щоки під теплою хутряною шапкою в неї горять.
Чому у вашому одязі багато чорного?
— Чорний колір насправді означає радість. А білий — смерть, — пояснює Олександра Гарбузова, 24 роки, — третя барабанщиця.
Керівник центру "ДАХ" Владислав Троїцький, 41 рік, — у чорній китайській сорочці зі стоячим коміром. Ще в 70-ті роки він переїхав з Росії в Україну.
— Раніше я цікавився "чистим" фольклором, — розповідає він. — Але людей, що його сприймають, дуже мало. І бабусь, які співали ті пісні, вже давно немає! А поєднання різних культур дає несподіваний ефект. Принаймні жодному з українських артистів не пропонували зіграти 10 концертів у Лондоні. А нас запрошують! — хвалиться.
Босоногі дівчата прогулюються по зеленому ковроліну. За прочиненими дверима двоє чоловіків грають у шахи.
1 
1
Коментарі