На майдані Незалежності, біля Головпоштамту, щодня стоїть 42-річний Пйотр Літвінчук, бородань у довгому сірому розтягнутому светрі зі значком "Київ" на грудях. Пасма волосся звисають на плечі. На лобі — тонка чорна мотузка, на шиї — два дерев"яні і мідний хрестики.
У руках тримає склеєні листки ватману з портретом Путіна. Навколо голови президента Росії — німб.
— Це не німб, — пояснює. — Це я збільшив печатку з російського паспорта. У ній можна побачити число 666 — диявольський код. Ми з жінкою відмовилися від паспорта і втекли в Україну. Тепер вимагаємо статусу біженців.
Простягає якийсь документ, у якому написано, що він — Літвінчук Пйотр Іванович.
— Чому Пйотр, а не Петро? — питаю.
— Це російське Пётр так перекрутили. І дружину мою Ларису записали Ларіса. Ми — з Калінінграда.
— А що на Майдані робите?
— Ну як же! Хочу, щоб нам дали статус біженців. Живемо нелегально, наче бомжі. Спочатку спали з дружиною і дітьми на Південному вокзалі, нас міліція виганяла. А з травня поставили намет на Співочому полі.
Купатися ходимо на Дніпро
До Петра підбігає худенький чорнявий хлопчина в картатій сорочці. Це його 9-річний син Володя. У руках тримає малюнок із будиночками, посередині — кумедний чоловічок.
— То — Хлопчик-Мізинчик, — хвалиться.
Петро тягне величезну сумку, набиту документами, паперами та газетами. Володя бігає навколо і весело про щось розказує. Спускаємось у метро Хрещатик, їдемо на Арсенальну, а звідти — тролейбусом до Співочого поля.
Літвінчук родом із Кривого Рогу. У 17 років утік із дому з другом: хотіли стати моряками й поїхали в Астрахань в морпіхучилище. Петро вступив, а друг не добрав півбала. Став мічманом, плавав на риболовних суднах в Канаду, Африку.
— На першотравневі свята в Калінінграді нас із казенної квартири виселили. То часи перебудови були, а я її терпіти не міг. Як переїжджав, бюст Сталіна в руках ніс. Потім із роботи звільнили "за невідповідність посаді, яку займає". Пішов у церкву паламарем. Там познайомився з Ларисою.
Лариса Домбровєдова-Ляшенко, 40 років, раніше була вчителькою в школі. У подружжя народилися діти Володя і Софія.
— 2001-го міняв паспорт із радянського на російський, — пригадує Петро на асфальтованій стежці Співочого поля. — Один знайомий показав на печатці цифру 666. Я зрозумів, що то все — проіски диявола, і написав заяву: "Прошу мій підпис не враховувати за згоду приймати код". В Україні є закон, який дозволяє відмовлятися від ідентифікаційного коду, а в Росії нема, — пояснює. — 2004 року ми втекли до вас, без паспортів, без документів, без нічого.
Оселились у Кривому Розі, в батьківській хаті Петра. Чоловік їздив на заробітки в Німеччину. Каже, що якось вночі до них вдерлися люди, показали посвідчення СБУ. Влаштували обшук. Жінка утекла з сином і дочкою в Дніпропетровськ. А тоді вони перебралася до Києва.
— Почекайте тут, — зупиняє Петро і швидко піднімається з сином в кущі на пагорб. — Можу тільки здалеку наше обіталіще показати, — каже, повернувшись хвилин за 10. — Дружина простудилася, і дочці зле.
Прямо під цегляною стіною, що біля Лаврської дзвіниці, сплетений паркан із гілок і кущів. За ним ховається маленький намет. Біля нього розвішана білизна.
— Як ти так живеш — без школи, на вулиці? — питаю Володю, що з цікавістю слухає батька.
— Добре! — щиро говорить хлопець. — Купатися ходимо на вокзал у душову або на Дніпро. А їмо в трапезній у Лаврі. Там безплатно дають.
— Якщо до зими наше питання не вирішать, будемо утеплювати намет, — суворо каже Пйотр і знову витягає з сумки плакати з Путіним.
Володя сідає на камінь і починає читати книжку.
1964, 9 березня — Петро Літвінчук народився в Кривому Розі
1983 — закінчив Каспійське морпіхучилище в Астрахані, працював штурманом
1988 — закінчив Калінінградське вище морське інженерне училище
1989 — звільнений за невідповідність посаді, пішов на будівництво
1995 — одружився з Ларисою Домбровєдовою-Ляшенко
1997 — народився син Володимир, за три роки — донька Софія
2001 — звільнений з Балтійського аерогеодезичного підприємства
2004 — утік до Кривого Рогу
2006, травень — оселився на Співочому полі в Києві
3 
1
Коментарі