"Хочеш постояти за себе — ставай спортсменом"

 

У неділю на Хрещатику — під МакДональдзом — збираються хлопці, що танцюють брейк. По завершенні 19-річний Назар Хархун сідає на колонку — попити води з пластикової пляшки. Домовляємося зустрітися наступного дня.

Хлопець приходить у подертих джинсах і білих шкіряних туфлях на босу ногу. Права шнурівка біла, ліва — чорна.

— Щойно зі станції техобслуговування, — каже. — Щось у "жигулях" сталося з карбюратором. Раніше на них їздив мій батько. Потім купив нову машину, а мені віддав цю. Сказав: "Тільки здай сесію".

Назар — студент юридичного факультету Київського університету імені Шевченка. Хоче бути політиком.

— Мій тато — колишній борець, — присідає на лавку. — Малому казав мені: "Якщо хочеш постояти за себе — ставай спортсменом". 14 років займався в ЦСКА спортивною гімнастикою. Але отримав травму спини, і мені натякнули, що для спорту більше не годжуся.

На брейк-майданчик Назар вийшов вісім років тому. Розповідає, що в кожного брейкера є обов"язки: хтось виносить апаратуру, хтось заносить, хтось розгортає покриття. А хтось із шапкою збирає гроші. У вихідний за вечір "бі-бої" (так називають цю забаву) збирають по 500–600 гривень. 50 з них віддають музикантам за магнітофон і програвач. Інші ділять між собою.

Яка фігура найскладніша?

— Аєр-твіст. Це коли крутишся на руках, а тіло — паралельно до землі. А флай — це коли на руках з розведеними ногами.

Травми часто бувають?

— Забиті плечі, куприки, — хмикає він. — Іноді хтось із глядачів пива вип"є, пляшку розіб"є, можна поранитись осколками.

Розповідає, що має власну брейк-команду — "Екстезі". А цього року ще й відкрив школу, до якої набирає дітей від 7 років.

Кросівки купуємо в секонд-хенді

— Хочу передати свій талант, — трохи червоніє. — Ще заробляю у клубах, на корпоративних вечірках. Танцював у "Оранжереї". За вечір отримую 30–50 доларів. Там прикольно, збирається весь київський бомонд.

Знайомий із зірками?

— Під час помаранчевої революції на Майдані познайомився з Пашею. З"ясувалося, що він — син Миколи Томенка. Підігнав нам футболки, бандани. Ми 10 днів жили на Хрещатику. Томенко теж підходив, питав, якою бачимо Україну. Із Пашею буваємо на вечірках, але брейку він не танцює.

Назар розповідає про свою дівчину — Аню, старшокласницю.

— Хоче стати дизайером інтер"єру, але знає майже всіх брейкерів. Зараз на морі в Євпаторії. Я теж хотів поїхати у Крим, та квитків не було.

На що витрачаєш гроші?

— Ми поведені на взутті, — витягає ноги у білих черевиках. — Взуваємося у фірмові кросівки, але купуємо не в бутиках, а в секонд-хенді, на Шулявці. Колись купив галіфе, узув військові чоботи прадіда — таких зараз уже не випускають. Одягнув майку, піджак і прийшов так до інституту. Якось побачив класні реперські штани за 80 гривень, сказав другові. А він каже: я собі дорожче, ніж за 15 гривень, джинсів не купую. І оці, — показує на свої штани, — я купив за копійки, а потім порізав зубчатим ножем для овочів.

А от харчуватися брейкерам потрібно багато та поживно, — наголошує. — І жодних фаст-фудів! П"ємо багато, але ні краплі алкоголю. Хіба що по святах легке дамське пиво.

1997, 22 березня — народився в Києві
1991 — зайнявся спортивною гімнастикою
1998 — чемпіон України зі спортивної гімнастики серед юніорів, уперше станцював брейк-данс
2003 — майстер спорту
2004 — закінчив фінансово-правовий ліцей, вступив на юридичний факультет Національного університету ім. Шевченка
із 2005-го — займається брейком
2006, січень — відкрив школу брейк-денсу "Т-студіо"

×