— Не знаю, хто я і звідки. Голова постійно болить та паморочиться. Таке враження, що мене чимось стукнули в потилицю, — тримається за волосся хлопець.
У нього сірі очі, акуратно підстрижене русяве волосся та ніс із горбинкою. На босих ногах — китайські шльопанці. Півтора тижня він перебуває у Рівненському обласному центрі психічного здоров'я. Розмовляємо у великій кімнаті відпочинку, де стоять м'які дивани. Він утратив пам'ять.
— Моя пам'ять починається з понеділка 13 серпня. Прокинувся вночі в якомусь парку. Лежав на траві і не міг підвестися, бо не було сил.
Розповідає, що опритомнів у темряві в міському парку біля палацу культури "Хімік" у мікрорайоні Ювілейний. Почав повзти на звук, потім повільно став на ноги і добрався до автотраси. На узбіччі стояла машина швидкої допомоги. Хлопець пішов до медиків. Свого імені згадати не зміг. Не пам'ятає і чому опинився у Рівному посеред ночі без документів, мобільного телефону та гаманця.
— Я був одягнутий у футболку, спортивну куртку, чорні джинси і кросівки. А більше нічого не мав, — крутить головою. — Намацав у себе на голові дві шишки та маленьку ранку. Може, хтось по голові вдарив, та я відключився.
Медики відвезли його на обстеження в обласну лікарню, а потім у міліцію. Після огляду розмістили у Центрі психічного здоров'я на вул. Дубенській.
— Був такий слабий, що знову заснув. Лише на другий ранок зрозумів, що я не вдома, — мружить очі на фотоспалах. — Навіть не впевнений, що я — рівнянин. Може, звідкись із села приїхав або мене тут викинули.
На час перебування в центрі пацієнту видали змінний одяг, капці та білизну.
— Сусіди будять о дев'ятій ранку — голосно говорять. Їх п'ятеро — нормальні мужики, старші за мене. Співчувають, що втратив пам'ять. Годують тут переважно кашами і чаєм, а я скучив за м'ясом, — додає. — На третій день чоловіки дали цигарку. Зробив затяжку і не закашлявся. Значить, я курець. Люблю футбол. Ми живемо на першому поверсі, на вікнах ґрати. Телевізор є тільки на другому. Часом просимося у санітарів, щоб пустили подивитися. Удень виходимо гуляти на двір на 10 хвилин.
Сусіди по палаті називали його Андрієм. Справжнього імені він не пам'ятає.
— Мені знайти б своїх близьких. Вірю, що мене хтось шукає, — каже хлопець. — Дуже важко, коли не знаєш, хто ти є.
За три дні після нашої розмови, 24 серпня, родичі знайшли його. Приїхали до Рівного з Мостиського району Львівської області. Тітка і дядько побачили сюжет по телебаченню та дуже здивувалися. Думали, що племінник подався до Польщі.
— Звуть Юрій, йому 21 рік, — розповідають у Центрі психічного здоров'я. — Родичі розказали, що мати хлопця померла чотири роки тому. Він живе з батьком і бабусею за 20 кілометрів від кордону, часом їздить у Польщу на мікроавтобусі.
Медики кажуть, коли Юрій побачив свою рідню, то розгубився. Обличчя дядька здалося йому знайомим, а от тітки не впізнав.
Фахівці центру, під наглядом яких перебував Юрій, не можуть з упевненістю сказати, що у нього амнезія.
— Дуже дивний випадок, — вважає лікар-психіатр Олександр Воронцов, завідувач відділення. — Хлопець стверджує, що не пригадує нічого зі свого життя. Зате знає, що таке помаранчева революція і хто такий Ющенко. Йому знайоме ім'я Бреда Пітта (американський кіноактор. — "ГПУ"), а от Віктора Януковича — ні. У моїй практиці траплялося таке, що людина не могла пригадати якусь певну частину свого життя, але не все повністю.
Лікарі кажуть, пам'ять до Юрія може повернутися. Хоча не виключають, що він хитрував.
— Підстав для повної втрати пам'яті не бачу жодних. Ми провели всі необхідні обстеження. Щоб таке сталося, людині треба проломити череп. А на його голові не знайшли ні шишки, ні ранки.
3 
1
Коментарі