28 квітня в автокатастрофі загинув 53-річний генерал Служби безпеки України Олег Черноусенко. Після помаранчевої революції він очолював столичне управління СБУ. У травні 2006-го його звільнили з посади. Рік Черноусенко очікував на нове призначення.
Раніше Черноусенко працював заступником голови Харківського міського відділення СБУ. У парламенті другого скликання був заступником голови комітету з питань нацбезпеки. 1998-го очолив управління військової контррозвідки СБУ. Із 2001-го керував управлінням апарату РНБОУ.
Аварія сталася поблизу села Козин Радивилівського району на Рівненщині. Разом із 37-річною дружиною Валентиною та друзями, подружжям Михайленків — Володимиром і Надією, Олег їхав із Києва до Львова. Авто "Тойота-Авалон", за кермом якого сидів Черноусенко, на великій швидкості зіткнулося з вантажівкою ЗІЛ-130. Олег помер на місці пригоди. Його дружина, подружжя Михайленків та водій вантажівки вижили. Валентину перевезли в столичний шпиталь СБУ.
У лікарняній палаті, де лежить жінка, на тумбочці стоїть фотографія Черноусенка в генеральській формі. Поряд — запалені дві свічки і маленький фарфоровий янгол. На ліжку — ще один портрет генерала, на якому він усміхнений.
Валентина каже, що гасить свічки лише вночі, коли лягає спати. Доглядає жінку її мати Тамара Кислицька. У Валентини на лобі шрам, щелепи скріплені пластинами. Очі заплакані, говорить вона самими губами, не розтуляючи зубів.
Привезла йому багажник бузку
— 28 квітня ми збиралися до Львова, бо я там ніколи не була, — пригадує Валентина. — На вечір у нас були заброньовані квитки в Львівську оперу. Дорогою з Києва в машині я заснула. А прийшла до тями, коли вже ламали двері. Торкаю його за плече, а він не відповідає. Мене обманювали три дні: говорили, що він живий, у іншій лікарні.
Валентина плаче, бере в руки фотографію, тулить до себе. Мати витирає їй сльози серветкою.
— У доньки був сильний струс мозку, — каже. — Їй треба було лежати три тижні. А вона на третій день встала, щоб бути на похороні Олега.
— Ми їхали на машині наших друзів, — знову згадує Валентина. — Олег чудовий водій, ми часто подорожували автівкою. Він не міг заснути за кермом. Ми купляли журнал "Караван історій", і я йому читала дорогою.
Олег і Валентина познайомилися 2001-го в посольстві України в Литві. Валентина працювала там третім секретарем з гуманітарних питань, а Черноусенко був радником.
Обоє залишили сім"ї в Києві. Із першою дружиною Ольгою Олег навчався в Харківському політехнічному інституті. Вони одружилися на четвертому курсі. Їхньому синові Ростиславу 28 років, він юрист, живе в Харкові. 26-річна донька Світлана — референт-перекладач в управлінні Держохорони. У Валентини від першого шлюбу є 15-річний син Олександр.
— Коли в посольство приїжджає нова людина, вона привозить буханочку чорного хліба, — продовжує Валентина. — 11 квітня 2001 року Олег теж заніс мені буханець бородінського, запаяний у поліетилен. Я поклала його в шафу і забула. Згодом знайшла цей буханець. Зазвичай хліб пліснявіє, а цей закам"янів. Тепер стоїть в нашій квартирі на полиці в шафі.
Свічки перед портретом догоряють. Валентина запалює нові. На шиї у неї золотий ланцюжок. На ньому — хрестик, ладанка й обручка чоловіка. Жінка зізнається, що хотіла спаяти чоловікову обручку зі своєю.
— Але батюшка Ніфонт із Лаври, який вінчав нас, а потім відспівував Олега, сказав, що так не прийнято.
Валентина розповідає, що Олег рік чекав на нове призначення.
— Великі концерни пропонували йому хорошу роботу. І зарплатню вищу, ніж державна. Але він казав: "Хочу змінити життя в державі на краще — я знаю як". Якось були в магазині, задзвонила мобілка. "Йес, є призначення!" — вигукнув у слухавку. "Тебе призначили?" — питаю. "Ні, хорошу людину призначили", — каже. Він був позбавлений заздрощів.
До палати заходить жінка з тацею. На ній — чашка з супом, сік. Тамара просить доньку поїсти. Та відмовляється. Говорить, що чоловік був дуже хлібосольним, любив приймати гостей.
— Олег мріяв про великий акваріум, і ми завели рибок. Він сідав біля акваріуму й заспокоювався, — згадує Валентина.
На дев"ять днів лікарі не відпустили її на Байкове кладовище.
— Я поїхала до Олега через шість днів, 12 травня. Привезла йому багажник бузку. Довго сиділа біля нього, питала, як йому там. А вночі він мені наснився. Ніби я стою в передпокої нашої квартири, відчиняються двері, він забігає такий радісний, задиханий, обнімає, цілує мене. Я розумію, він не знає, що помер. Питаю його обережно, щоб не злякати: "Коли щось станеться, там ми з тобою не загубимося?". А він каже:"Сонечко, в нас із тобою попереду — вічність".
Валентина каже, через рік поставить чоловікові білий пам"ятник.
Донька Олега Черноусенка виховує 3-річного сина Олександра, зараз — у декретній відпустці. Розповідає, що коли батьки розлучилися, рік не розмовляла з татом.
Великі концерни пропонували йому хорошу роботу
— Востаннє батько з мамою були разом на моєму весіллі 2002-го, — розповідає Світлана. — Рік я сердилася на нього, а потім простила. Тато завжди привозив із відряджень сукні, блузочки, туфельки. А з Америки — вечірнє атласне плаття кремового кольору, я в ньому була на випускному вечері.
Світлана зізнається, що в дитинстві їй здавалося, що батько мало приділяє їй уваги. Додає, що коли в неї народився син, батько спочатку боявся брати його на руки.
— Але коли Сашко підріс, ганяв із ним по квартирі. На людях він був серйозний, а з онуком перетворювався на дитину. Одягав піратську пов"язку, вони стріляли з іграшкових пістолетів.
50-річний Олександр Зінченко 2004-го очолював виборчий штаб Віктора Ющенка. Він добре знав Черноусенка.
— Олег відповідав у штабі за безпеку. Він організовував поїздки Віктора Ющенка регіонами, підбирав супровід. Якщо була загроза, оперативно змінював маршрут, — каже він. — Пам"ятаю, у жовтні в Кіровоград на площу, де мав проходити мітинг, нагнали бульдозерів. Відтоді Олег запропонував ставити в населеному пункті кілька трибун у різних місцях, щоб влада не знала, яке з них блокувати. А в серпні 2004 року в Криму Олег дізнався, що з гір за Ющенком стежать працівники МВС. Міліціонерів затримали, відібрали відзняті фотоплівки та відео.
Звільнення Черноусенка в травні 2006-го з посади керівника київського управління СБУ Олександр Зінченко пояснює "хаотичною плутаниною".
Колишній нардеп, а нині директор Інституту стратегічних досліджень Ігор Гринів пам"ятає Черноусенка по спільній роботі.
— Під час виборів мера в Мукачевому в квітні 2004-го до Олега на площі підійшов бандит, уже збирався витягнути пістолета, — згадує Гринів. — Олег сказав йому: "Якщо буде спроба використати зброю, я встигну вистрелити першим". Бандит розгубився, заховав пістолета і мовчки пішов із площі.
Він завжди ходив у цивільному, — продовжує Гринів. — У генеральському мундирі бачив його тільки на святкуванні першої річниці помаранчевої революції. Потім говорив із ним після звільнення з посади керівника столичного управління СБУ. Він не нарікав. Казав, що готовий служити й далі.
Коментарі