Піаністка Галина Стеценко, 51 рік, приїхала з Португалії в гості до брата, київського скрипаля Кирила Стеценка, 54 роки. Він мешкає в Києві на бульварі Лесі Українки в трикімнатній квартирі. Галина заносить із кухні до вітальні каву в полив"яному горнятку.
— Колись це була кімната батьків, — припрошує сідати на радянський стілець, застелений овечою шкуркою. — Оце речі мого дитинства, — показує на швейну машинку "Зінґер" і велику дубову тумбу біля вікна. — На цій машинці бабуся вчила мене шити. Вона померла, коли мені було 15 років.
Роззирається по кімнаті. На стінах — чотири картини, написані олією.
— Мама — лікар, працювала в поліклініці для вчених. Їй часто дарували картини. Це робота нашої знайомої Спінатьєвої, — показує полотно біля дверей. — Вона зобразила, як я граю на фортепіано, а брат Кирило і сестра Леся — на скрипці. Сестра на цій картині не дуже схожа. І Кирило був худішим.
Дістає із серванта плитку чорного французького шоколаду, ламає на шматочки.
— Ми з сестрою — близнючки, — сідає за стіл. — Домашні називали нас Лесяліна. Якщо в консерваторії я пропускала урок, мій викладач Микола Сук міг зустріти Лесю в коридорі й вичитати. Вона побралася з євреєм, виїхала до Ізраїлю. Років п"ять тому, коли там була війна, перебралися до Канади.
Згадує, що сама вийшла заміж у 20 років за однокласника Георгія Черненка. Він — дзвонар, б"є у дзвони в Софійському, Михайлівському соборах. 1976-го в них народився син Денис.
— Я гляділа сина сама. А тоді забрала Дениса й переїхала до мами. Невдовзі знайомий запропонував роботу в музичній школі на португальському острові Мадейра. Я не знала мови, ночами плакала, — підводиться, відчиняє вікно. — Хотіла вже повертатися до Києва, але приїхав оркестр із Лісабона. Його диригент узяв Дениса без іспитів у музичну академію. Син поїхав учитися до Лісабона. А в Києві, в десятирічці, йому казали: з тебе не вийде музиканта.
Нині Денис Стеценко — скрипаль, живе у Лісабоні. Має свою групу, яка виконує музику народів світу. Не одружений, але має дівчину.
У Києві йому казали: з тебе не вийде музиканта
— Вона португалка, звуть Анна. Грає на віолончелі, красуня. Приїжджала минулого літа до Києва. Син навчив її української мови.
Родичі у Португалію часто їздять? — цікавлюся.
— Брат із мамою прилітали років п"ять тому. Кирило виступав у невеличкій муніципальній залі. Мама була двічі. У неї грижа, п"ять інфарктів, астма. Два роки тому я купила за 98 тисяч євро в кредит двокімнатну квартиру. Вона її ще не бачила.
Розповідає, як 2000-го 8 березня потрапила в автокатастрофу.
— Переходила дорогу, не подивилася й потрапила під авто. Тріснула нога, м"язи на спині перебило. Збагнула, що мушу більше дбати про себе. Раніше була загнана, працювала по вихідних.
Із кимось зустрічаєтеся?
— Віктор — із Луцька, працює в аптеці. Якось прийшла туди купити необсмаженої гречки. Мені сказали, що крупи немає. Я пояснила, що для українців гречка дуже важлива. Продавець привів Віктора — теж українця. Ми поговорили про медицину, гречку, музикантів, життя, — сміється Галина. — Він почав приходити на мої концерти. Тепер ми живемо разом.
До Києва не хочете повернутися?
— Я би хотіла. Але щоразу це здається абсурдним. Після 13 років я тут чужа. У Португалії розучую з учнями дідову Літургію, граю на концертах його "Заповіт".
Галина Згадує батька, скрипаля Вадима Стеценка.
— Він два роки лежав паралізований, — каже зі слізьми на очах. — Ми з мамою доглядали його. Найтяжче було Денисові. Він мав сім рочків, часто лишався з дідом сам. 1982-го, на сторіччя Кирила Стеценка, батька ударив інсульт. Ми з братом гастролювали в Харкові. Була гарна осінь, гуляли парком. Я йому сказала: "Яке чудове життя". А тоді подзвонили мамі й дізналися, що батька паралізувало, — починає плакати, витирає сльози рукою.
Каже, батько був педантичний у вихованні.
— Вирішив, що діти будуть музикантами, а нашої думки не питав. Я з дитинства малювала. Написала чотири натюрморти. Художники казали матері, що це професійні роботи. Мене й досі тягне до малювання. Купила олійну фарбу, полотно і чекаю натхнення.
1956, 13 грудня — Галина Стеценко народилася у Львові; дід — композитор Кирило Стеценко, батько — скрипаль Вадим Стеценко
1959 — сім"я переїхала до Києва
1976 — вийшла заміж за Георгія Черненка, розійшлася з ним і переїхала до матері
1978 — офіційно розлучилася з чоловіком
1984 — помер батько
1994 — виїхала до Португалії
2000 — потрапила в автокатастрофу
2005 — купила квартиру на острові Мадейра
3 
1
Коментарі