— Одні казали — нашо тобі такий старий, тікай від нього. Другі — шо він умре скоро і мені все дістанеться. А я люблю його. Він усього мене вчить, довіряє — з подружками пускає в кафе, гроші дає. Вже п'ять місяців не курю, бо йому не нравилось, — каже 19-річна Галина Охота. Вона народила сина від 57-річного Володимира Підлісного. Рік живуть у цивільному шлюбі в селищі Вороновиця Вінницького району.
15 березня з Галиною та Володимиром їдемо з пологового у Вінниці до їхнього селища на таксі, за дорогу заплатили 150 грн. За високими воротами видно хату. На подвір'ї стоїть старий мотоцикл. Чоловік закриває хвіртку на два засуви та колодку. Вздовж огорожі видніються проліски.
— Весною тут всьо у квітках. Під забором тюльпани ростуть, — каже Володимир Підлісний. — Дитину в нас хтіли забрати в лікарні, думали, тут хата погана. Але приїхали, подивились — то вже не забирають.
Дім на дві кімнати. У коридорі стоять два холодильники. На старому столі в кухні — вимитий посуд. Збоку пральна машина.
В одній із кімнат зроблений ремонт, двері до другої зачинені. Жінка кладе немовля на диван. По хаті розвішані різнокольорові кульки.
— Спеціально для Галюні надув, щоб їй приємно було, — розповідає Володимир Іванович. — Познакомились ми торік на Пасху. Ввечері приїхав від друга з Вінниці, бачу, стоїть тут на остановкі дівчинка у світерку, стареньких кросовочках, — згадує. — Холодно було. Питаю, шо тут робить. Вона подружку чекала, не було куди йти, бо гуртожиток закрили на вихідні.
Галина-сирота, її батьки померли. Тато — коли вона була немовлям, мати — як донька навчалася в 7-му класі, жінку позбавили батьківських прав через алкоголізм. Галина жила в інтернаті в селі Ситківці Немирівського району. У Вороновицькому ПТУ вивчилася на кухаря.
— Жалко її стало, запросив до себе. Казала, що її в училищі обижають — 900 гривень стипендії забирають, бо вчиться погано. Предложив жити в мене. Вона думала п'ять днів. Потом спитала: чи не вижену її через місяць? Бо попередні чоловіки виганяли.
Володимир був двічі одружений, має трьох дорослих дітей. Сам жив вісім років.
— Всі в селі мені завідують, бо маю таку харошу, молоду жінку. Замдиректора училища приїжджала подивитися, з ким Галюня живе. Побачила мене й каже: "Любви все возрасты покорны". Син мій одобряє нас, в гості їздимо. А дочки не общаються. Багато моїх друзєй кажуть, що я молодець, що приютив її. Вона ж шлялася по світу. А я їй — за маму, за папу і за чоловіка.
Галина втікала з училища. У перший навчальний рік на заняттях була два місяці.
— Вихователі кричали на мене. Я сідала в автобус і їхала в сусідні села чи у Вінницю. Знайомилась із разними чоловіками, жила з ними. Була в Закарпатті, в Ніколаєві, — Галина колихає дитину. — Коли сюди прийшла, так добре стало, наче я вдома. Він мені понравився. Розумний, знає все, як лучче зробити. Ще дуже хтіла забєрємініти, шоб на заняття не ходити. Ні з ким не виходило, а з Вовкою — через місяць получилося. Сказала йому про це в обід, то він мене на руках носив до вечора. Навіть у туалєт хтів нести, то не дала.
Володимир Іванович купує Галині одяг.
— Каже в юбках ходити. Зімою заставляє двоє колгот натягати, шоб тепленько було, — жінка сором'язливо затуляє рукою обличчя. — Кофточок накупив, багато салатових, бо це його любімий цвєт. Навіть ліфчики мені купляє. Перший приніс трохи великуватий, а інші — якраз. Чотири банки духів подарив на свята.
Галина дуже любить солодке.
— Але я просю його не купляти. Бо якось купив 6 кіло шоколадних конфєт. Я хтіла тіки спробувати, а так вийшло, що всі з'їла. Та він раз у місяць торта приносить, — сміється жінка.
Підлісний за професією електрик. Постійної роботи не має. Підробляє ремонтом машин.
Галина має на рахунку 25 тис. грн — допомога по втраті годувальника і стипендія. Вона повинна була отримати ощадну книжку на руки після 18 років. Але у сільраді її не віддають.
— Бо думають, що я з нею тільки ради цих грошей. Лікарка наша Гунько сказала, що вобще вб'є мене, як буду з Галюньою дальше. Боїмося тепер, захищаюсь, — показує на сперту до стіни сокиру. — Ворота защіпнюю на два замки. Кажуть, що віддадуть гроші, коли розпишемось. Ми пішли в ЗАГС 7 березня, але в мене фотка не переклеяна в 45 років. Треба місяць чекати.
— Мені вообще не треба та розпісь. Він мене приписав у себе, й уже спокойно, — перебиває Галина. — Нам не вигодно розписуватися, бо матері-одиначці платять більше.
— Її ощадкнижка зберігається в сейфі сільської ради. До мене звернулися з училища, що переживають за долю дівчини. Ми зібрали комісію визначити, що робити з грошима. Хотіли їй купити житло в Тиврівському районі — Галя туди не хоче. На зборах комісії, доки чоловік вийшов десь, Галя написала заяву, щоб ці гроші поки що зберігалися в нас, — каже селищний голова Вороновиці Віктор Стецький, 48 років. — Комісія вирішила, що повернемо їх, коли пара оформить стосунки в ЗАГСі й підпишуть контракт: якщо він її кине, має повернути таку-то суму. Ми не зовсім законно поступили, що тримаємо цю книжку. Але тільки з метою вберегти її. Підлісний старий розвратнік, там удома постійно водив дівок, роботи нема, пенсії тоже. Галя сирота, до того ж хвора — не пам'ятаю, як офіційно називається хвороба, але по-народному "не всі вдома".
23 роки різниці мають режисерка 49-річна Оксана Байрак та її наречений — київський фітнес-тренер Георгій, 26 років. Пара два роки живе в цивільному шлюбі. Познайомилися на зйомках програми "Давай одружимось", куди Георгій прийшов підтримати свого друга — учасника проекту. Він освідчився режисерці в Парижі на Ейфелевій вежі 14 лютого, на День святого Валентина. Подарував обручку з діамантом. Весілля планують зіграти за кордоном.
1 
35413
Коментарі
1