З Данилом Фіньком, 35 років, познайомилася випадково: торік, у лютому, зайшла у київський "Зовнішекспобізнес". Фінько — художник. Там у нього була виставка. Зі стелі залу звисали чудернацькі фігури тварин і квітів, на столах стояли різнокольорові вази, а дівчата-моделі демонстрували прикраси та маски небаченої форми. Придивившись, я остовпіла: усе це було з пластику.
— З пластикових пляшок, — пояснив скромний чоловік у світло-бежевій сорочці. Данило запросив мене до офісу, який щойно відкрився на бульварі Лихачова, 5. Впізнати місце було неважко: на дверях висіла табличка "Мистецтво Вогняного Живопису". Відчиняєш їх — і потрапляєш у "загублений світ". Замість шпалер — поліетиленові пакети, попід стелею "літають" пластикові яструби. А під ногами квітнуть кущі папороті, які недавно були пляшками з-під "Кока-коли".
Дружина не розуміла мене, знайомі казали, що з"їхав з глузду
— Тут у мене й виставка, і майстерня, і школа, — радісно поділився Данило. — Правда, поки що маю лише двох учениць.
Почалося все у лютому 1999-го. Данило тоді жив з дружиною Катериною і сином у Харкові, у двокімнатній квартирі. Працював учителем креслення у вузі.
— Я сидів на кухні з малим, — пригадує. — Знічев"я крутив у руках пластикову пляшку. Чомусь спало на думку обпалити її над газовою конфоркою. Вийшла симпатична сільничка. Потім навмання розкроїв зелену пляшку з-під "Спрайту" на вертикальні смужки й запальничкою закруглив береги. Вийшла квітка водорості — ніжна, з бульбашками всередині, немов повітря в кризі застигло, — заплющив очі. — А напередодні наснився дивний сон: ніби в руках у мене розпускаються живі квіти.
Уже за дев"ять місяців відбулася перша "вогняна" виставка "екстрасучасного й водночас язичницького мистецтва", як каже сам майстер. У грудні 1999-го Харків побачив шоу з пластиковими костюмами. Відтоді життя Данила докорінно змінилося. Аби поїхати до Парижа, він продав двокімнатну квартиру. Грошей вистачило на переліт, проживання та візу...
Але у Франції дивні вироби українця сподобалися. Данило спочатку здивувався, коли дівчина-прибиральниця, витріщивши очі, виклала за один з його виробів 200 франків. А велику золотаву квітку, яку робив майже місяць, Фінько продав мерові Парижа за тисячу євро.
З дружиною Данило розлучився, пояснивши, що тепер житиме лише "вогняним живописом". Його синові зараз уже шість. Зате піротворчістю, як охрестив художник свій винахід, зайнявся серйозно.
Устиг прославитися не лише у Франції, а й у Москві. А коли відкривав у Києві офіс, звіз до нього понад дві тисячі робіт.
— Спочатку здавалося, що нічого не вийде, — переплів тонкі пальці Фінько. — Дружина не розуміла мене, знайомі казали, що з"їхав з глузду. У мене не було ні грошей, ні житла. А зараз можу наймати однокімнатну квартиру на масиві та орендувати офіс.
Це як кохатися — віддаєшся почуттям і не знаєш, чим усе скінчиться
— Є багато технологій, — пояснює він. — Закипання, кип"ятіння, плавлення. Вогонь сам веде пластик. Знаєте, це як кохатися — віддаєшся почуттям і не знаєш, чим усе скінчиться. Ходімо, спробуєш сама! — схопився з місця піротворець.
Фінько дав мені балончик, з якого виривався тоненький струмінь вогню, і показав, як треба тримати пластик, щоб не обпекти рук. За десять хвилин я гордо тримала в руках рудуватий маленький плаский страхітливий писок з пропаленими дірками замість очей.
— Схочеш — навчишся, — заспокоїв він. — Тільки приходь із пляшкою солодкої води. Разом п"ємо, потім разом творимо.
Два дні тому я вирішила зайти до нього. Та двері офісу були зачинені, і яскравої таблички вже не було. Двірничка сказала, що "той вогняний кудись раптово зник". Знаючи дивакуватість Фінька, можна очікувати, що незабаром він десь з"явиться.
3 
1
Коментарі