"Коли мама померла, я на пам"ять про неї взяв лише статуетку", — каже 47-річний Ігор Школьний, син співачки Євгенії Мірошниченко. — 1959-го вона відвідала Київський фарфоровий завод. Там її сфотографували і зробили з фото кілька статуеток. Після її смерті я знайшов одну в її квартирі, забрав собі. На сімейній раді з братом Олегом та молодшою сестрою мами, тьотею Зоєю, вирішили за цією статуеткою зробити пам"ятник на могилі мами".
Замовляє у кафе газовану мінеральну воду. Закурює цигарку.
— Вдячний мамі, що не назвала мене Тарасиком. Вона казала, що хотіла так назвати. Старомодне негарне ім"я, — кривиться. — Мама була видатною оперною співачкою, а батько — хорошим акушером-гінекологом. Вона хотіла, аби я був лікарем, а тато — щоб вивчився на актора. Але я вступив до танкового училища. Як усі хлопці, бігав у самоволки. Увечері мама на машині мене з друзями до паркана підвозила. Жодного разу не попадався.
Крутить золотий перстень на підмізинному пальці лівої руки. Повертає його камінцями досередини.
— Це не обручальний. Я був одружений двічі. Зараз у мене цивільна дружина, працює медсестрою в дитячій лікарні. У мами теж троє чоловіків було. Наш з Олегом батько був другим, — набирає номер тітки на мобільному. — Тьотя Зоєчка, як звали першого маминого чоловіка? Євген Графов. Тьотя каже, що був красень, військовий льотчик. Але потім мама зустріла нашого з Олегом тата, і він переміг.
Дістає сімейні фотографії. На них мати молода.
— Вона гарною була. Знаю, що в молодості була закохана в румунського співака. Хотіли одружитися, але для цього треба було дозвіл. Йому дозвіл дали, а мамі — ні. Коли вони прощалися, мама плакала і кричала: "Да будут прокляты границы, которые нас разделяют". Більше вони не бачилися. Коли я маленький був, вона із Фіделем Кастро познайомилася на якомусь концерті в Москві. Сподобалася йому. Кастро запрошував її з делегацією на Кубу. Але мама не хотіла їхати, боялася. Батько вирішив покласти її в лікарню на збереження. Вона була на перших місяцях вагітності, носила брата.
Коли Ігореві було 13, мати вирішила розлучитися з Геннадієм Школьним.
— Одружилася з режисером Володимиром Бегмою. Він хороший був, та я його дядею Володею називав.
Спирається ліктями на стіл, закурює п"яту цигарку.
— Інколи забирала нас із братом після школи в театр. Опера мені не подобалася. Моїм улюбленим місцем там були буфет і бутафорна, де зберігалися мечі, щити, посохи, корони. Ми з братом все приміряли на себе, влаштовували бої. Єдине, що я міг висидіти, — оперу "Князь Ігор". Мама у ній не грала. Геніально співала у "Севільському цирульнику", "Травіаті". Щоб зіграти божевілля в "Лючії де Ламермур", ходила до головлікаря психлікарні, щоби показав їй хворих.
Першою машиною Євгенії Мірошниченко була сіра "волга". Її вона купила у 1970-х.
— Мама їздила жахливо. Коли я вже працював у ДАІ, її часто зупиняли. Вона тоді просилася: "Я мама капітана Школьного, відпустіть мене. Тільки нічого не кажіть йому, бо він мене потім удома сварить". У нас удома було багато гостей, двері не закривалися. Пам"ятаю, космонавт Герман Титов любив двері ногою відкривати і з порога кричав: "Да здравствует Советский Союз!". Щербицький часто заходив, його дружина в моїй школі російську літературу викладала. 1982-го їздив із мамою в Москву, на вручення держпремії. З актором Олексієм Баталовим познайомився, з композитором Володимиром Шаїнським. Питаю його, чи важко музику писати. Він каже: "Ні. От беру я Моцарта. І у нього написано тр-р-ра, а я пишу навпаки". Мама хотіла, щоб ми з братом грали на музичних інструментах. У нас було гарне фортепіано, з двома підсвічниками по боках. На другому занятті я один із тих підсвічників зламав. Ну як можна було вчити якісь ноти, коли на вулиці хлопці грають у футбол? У брата також не склалося з музикою. Вчителька скрипки била його по руках. Вивчився на юриста. З нашої родини на гітарі грає лише мій племінник Антон.
На шиї на золотому ланцюжку висить скорпіон із камінцями.
— Це не хрестик. Я не хрещений. У мене багато непорозумінь із Богом. Я вважав, що мама має жити, а він її забрав. Брат у зрілому віці хрестився. Узяв мамине прізвище, бо вона хотіла, щоб один із синів його мав. Батько на нього за це довго ображався.
1998-го щодо Ігоря Школьного порушили кримінальну справу.
— Зупинив одного народного депутата. Він привідкрив тоноване скло і просунув у щілину своє депутатське посвідчення. Ну і що з того, що ти нардеп? Порушувати не можна. Він на мене в суд подав, що нібито посвідчення вирвав і викинув. На щастя, через півтора року судів усе закінчилося для мене добре. Депутату довелося вибачатися і заплатити мені моральну шкоду. Після процесу хтось навіть мені коньяк прислав.
4 
1
Коментарі