Із 33-річним фехтувальником Сергієм Шенкевичем ми зустрілися у готелі "Спорт". Він приїхав до Києва на день, бо наступного мав летіти до Мадрида — на чемпіонат Європи. А перед цим був місяць напруженої підготовки на спортивній базі в Євпаторії. Сергій — багаторазовий чемпіон України з фехтування. У світовому рейтингу він перший — у шпазі й шостий — у шаблі. Це попри те, що Сергій — людина з обмеженими можливостями. Так тепер називають інвалідів.
Він виїхав у колясці з ліфта, щоб зустріти мене у готельному вестибюлі. Худорлявий. У жовто-блакитному спортивному костюмі з параолімпійською емблемою. Ми піднялися на шостий поверх. У коридорі, навпроти ліфта, в ніші стояв стіл адміністратора з кріслами. Там ми і бесідували майже дві години.
Вирішила наперед вибачитися за "незручні" запитання, та Сергій заспокоїв:
— Усе в минулому, я звик, — і махнув рукою.
У нього на безіменному пальці лівої руки гарний срібний перстень з темним коричневим каменем.
— Коли був у Афінах, купив собі перстень зі срібним лавровим віночком. Та вінок з афінського персня загубився, і я купив собі оцей, — показує на палець. — Це мій талісман. Тепер на змаганнях ховаю його у гетри, — зізнався він.
Сергій упав спиною на залізну огорожу
Живе Сергій у Миколаєві. Десять років тому він успішно закінчив суднобудівний університет. Під час плавпрактики ходив по Єнісею на вантажно-пасажирських суднах. Мріяв стати моряком. Та в один момент життя круто змінилося. Матері, яка хворіла, для ліків треба було нарвати каштанового цвіту. У міському сквері виліз на дерево, а гілляка під ним і зламалася...
— Невдало приземлився, — жартує тепер він.
Сергій упав спиною на залізну огорожу. Він не знепритомнів, а тому збагнув: щось не те з ногами, бо одразу перестав їх відчувати... З паркану сам видирав себе руками. На щастя, неподалік зупинився автобус, і люди, які з нього вийшли, попрямували у скверик. Викликали швидку. Діагноз був страшним — спинномозкова травма з розривом спинного мозку.
Потім була операція. Лікарі робили оптимістичні прогнози.
— Може, хотіли мене втішити, щоб не впав у відчай, — каже він.
Перші місяці був зовсім нерухомим. Мама не відходила від нього. Першими почали "оживати" руки. Потім він зміг сісти.
Рік уперто займався за системою Дикуля. Вірив, що буде ходити. Та суттєвих результатів це не дало, хіба що юнак фізично зміцнів. Через півтора року вирішив пристосовуватися до нового життя.
Сергієві поталанило — він познайомився з Валерієм Головіним, керівником миколаївського клубу інвалідів "Вікторія". Клуб допомагає усім "новачкам" адаптуватися. Сергій опанував активний інвалідний візок. На ньому можна і в ліфт заїхати, і в машину завантажитися.
Вони відверто поговорили й вирішили, що тепер кожен буде жити своїм життям
Каже, що попервах його найбільше бісило, коли не було гарячої води. Мусив просити, щоб хтось нагрів і налив у ванну. А просити він не любить.
— А ще дратувало, коли якусь річ ставили високо, і я не міг дотягнутися, — сміється.
Спочатку він навчився долати невисокі бордюри та сходи. За два місяці вже вправно їздив на "Таврії" з ручним управлінням. Тепер у Миколаєві його називають "Шумахером". Коли ліфт не працює, сам дістається шостого поверху. Але руки намагається не перевантажувати. Бо ж фехтувальнику, як і музиканту чи хірургу, руки треба берегти!
Єдине, що залишилося від старого життя, — друзі. Їх було багато, а стало ще більше.
Мав він і дівчину. І вона не втекла, тривалий час була поруч. Але якось вони відверто поговорили і вирішили, що тепер кожен буде жити своїм життям.
— Я нині один, — ніяково посміхається. — На особисте життя часу не вистачає.
Він спробував себе і в настільному тенісі, і в перегонах на колясках, і у великому тенісі. Навіть у лижах! Та для перегонів треба було мати спеціальний, дуже дорогий інвалідний візок. Це було не по кишені. А настільний теніс не влаштовував через малі навантаження. Сергій зупинився на фехтуванні.
Почав опановувати одразу три види фехтувальної зброї — шпагу, рапіру та шаблю. Ходячі фехтувальники не суміщають різну зброю, а інвалідам доводиться бути універсалами.
Сергієві найбільше подобається шпага. Він вважає її справедливою зброєю.
— Оскільки спина практично нерухома, працює тільки рука, в якій тримаєш зброю. Іншою тримаєшся за поручень візка. У ходячих фехтувальників 70 відсотків навантаження йде на ноги, 30 — на руки. А у сидячих навпаки, — пояснює він. — При цьому потрібно бездоганно володіти технікою. Треба мати швидкість, миттєву реакцію, бо відстань між спортсменами невелика і нікуди не втечеш.
У Миколаєві його називають "Шумахером"
У спорті Сергій уже вісім років. Удома, в Миколаєві, буває рідко. Має лише один вихідний на тиждень, решта часу — тренування. З другом і земляком Андрієм Комаром, 29 років, часто жартома називають один одного "калік". А свої коляски — "мерседесами" чи "луноходами".
Як і у кожного спортсмена, в нього є мета — перемога на найближчих Параолімпійських іграх, у Пекіні. На афінській Олімпіаді Сергій виступав, однак призового місця не здобув.
— Щоденник Параолімпійських ігор з Афін мама дивилася щодня, навіть у повторах, — сміється він.
Удома, в Миколаєві, Сергій часто їздить повз той каштан. І майже не згадує про те, що сталося 10 років тому.
3 
1
Коментарі