
— "Газету по-українськи" я почав передплачувати через рік після того, як стала виходити. Мені її показав шваґер — чоловік сестри моєї жінки. Видання дуже подобається. Справедливості там більше, як в інших газетах, — каже 60-річний Федір Боберський із села Лопушанка Турківського району на Львівщині.
Він передплатив "Газету по-українськи" на 2018 рік. Надіслав копію квитанції на адресу редакції й виграв 250 грн.
Федір Боберський 10 років працював директором будинку культури.
— Тоді життя в селі вирувало. У нашому клубі був художній керівник, жіночка приїжджала з сусіднього села. Створили колектив. Колгосп давав машину або автобус. Виїжджали з концертами по селах, ставили вистави. Для колгоспників, які косили сіно чи збирали врожай, виступали на полях. Потім я захворів. Трохи працював кочегаром, пас у колгоспі корови. Останні сім років — на групі інвалідності, — розповідає чоловік.
Федір Петрович народився в багатодітній сім'ї.
— Я був найстарший. Маю три сестри. Люба живе у Львові, а Галя та Оля — в селі. Колись я колекціонував монети. Назбирав багато радянських металевих рублів, до 400 штук. Були й ювілейні — з космонавтами, олімпіадою. Як мінялися гроші, пішов у господарчий магазин. Набрав відер, лопат, цвяхів, всякого реманенту. Продавщиця не хотіла брати копійками. Я висипав їй все на прилавок і забрав товар. Вона дуже обурювалася. Ледве не проклинала і не кидала вслід ті гроші. А згодом питала, чи не маю ще рублі. Її син жив у Росії. Там їх цінували дорожче. Казали, за одного "Леніна" можна було купити шкіряну куртку, — згадує.
Живе 35 років у шлюбі з 55-річною Оксаною Миколаївною.
— Ми обоє з Лопушанки. Після одруження Оксану привів до своїх батьків. Вона працювала в садочку поваром, торгувала в магазині. Виховали з дружиною трьох синів і двох дочок. Маємо чотирьох внуків. Я раніше захоплювався риболовлею, любив збирати гриби. У наших лісах водяться опеньки, маслюки й білі. Бувало, що по п'ять мішків назбирував. Більшість продавали або здавали, решту переробляли для себе, — говорить Федір Петрович.
Коментарі