7 травня ембріолог Олексій Бараш, 24 роки, повернувся із Китаю до Києва. Він один із п"яти українських учасників, які несли Олімпійський вогонь у містечку Санья. Дорогою додому факелоносці загубили багаж. Валізи повернули у понеділок.
— Коли вилітали з Гонконгу, в аеропорту не хотіли реєструвати багаж до Києва, бо ми летіли більше доби із пересадкою у Парижі, — розповідає Бараш. — Перед посадкою машина обслуговування врізалася в наш літак, і він зламався. Нас пересадили у різні літаки, де були вільні місця. У Борисполі свої речі отримали лише Ольга Мелень та її подруга Вікторія. Дівчата брали сумки у літак. А мої речі, багаж друга Дениса та Раїси Кравченко загубилися. У бюро втраченого багажу ми заповнили анкети. Наступного дня приїхала моя сумка із факелом. Коробка погнулася. У понеділок забрав другу валізу. Із бокової кишені на ній зникло намисто із перлів, яке віз для старшої сестри Зої.
Поїздку факелоносців у Китай влаштувала компанія "Самсунґ". Учасників поселили у п"ятизірковому готелі міста Санья на острові Хайнань.
— У сусідньому номері жив голлівудський актор Джекі Чан, — розповідає Бараш захоплено. — Він теж ніс смолоскип. Але ми його не бачили. Були на екскурсії на шовковій фабриці, бачили, як виготовляють шовк. Друг Денис купив там халат для своєї дівчини. Сторгував 20 відсотків його вартості. Китайці навмисне виставляють товар дорожче. А я торгуватися не вмію, тому нічого не придбав, — морщить носа. — Ще нас водили у парк метеликів. Їх багато різноманітних під одним куполом. Каталися на рикші — це мопед із коляскою, де вміщаються вісім китайців. А ми четверо ледь влізли, — сміється. — Такий транспорт дешевий. Місце на одного коштує юань. Це 60 копійок на наші гроші, а кататися можна скільки влізе.
У Саньї українці купалися в теплих із підсвіткою басейнах.
Я високий, місцеві дівчата були мені по пояс
— Були на місцевому курорті із геотермальними джерелами, — каже. — Там є 40 басейнів із різною температурою і складом води. Найбільше вразив басейн із малесенькими рибками. Вони щипають за тіло і з"їдають мертву шкіру.
Каже, що гострі китайські страви не сподобалися.
— Необачно проковтнув червоний перець. Кашляв і плакав хвилин 20, — згадує. — Потім добре приглядався, що їм. У барі попросили кокосового соку. У них не було. Тоді з Денисом зірвали кокос на вулиці. Бармен просвердлив дві дірки і всунув туди трубочки, — засмучено зводить докупи брови. — А ми думали, що вони його будуть чистити, якось колоти.
У місцевому караоке-барі Бараш співав російські пісні із китаянками.
— У них такий смішний акцент. У приспіву "Если в серце живет любовь" останнє слово замінили на "любой", — сміється.
Естафету українці долали по черзі. Кожен учасник пробіг 200 м.
— Це мало. Я хотів бодай кілометр чи два, — скаржиться. — Першою бігла Ольга Мелень, за нею Савік Шустер, потім я, потім Раїса Кравченко та Ілля Ємець. Учасника, до якого підходила черга, за п"ять хвилин автобусом підвозили до старту. А факелоносця, який уже передав вогонь, забирали іншим автобусом.
Смолоскип Барашу передавав телеведучий Савік Шустер.
— Він приїхав 6 травня у супроводі кучерявої білявки. На вигляд їй років 40. Мабуть, дружина, здається, звати Наталя (Савік Шустер одружений із Ольгою Невською. — "ГПУ"). Розповідала, що колись жила у Пекіні. Мені сподобався Савік, особливо його вміння відстоювати свою позицію. Як людина він приємний, спокійний, не має зіркової хвороби, без зайвих претензій. Об"єктивно мислить.
— Що відчував на олімпійській естафеті? — запитую.
— Був як суперзірка, — пишається. — Біг і не чув під собою ніг. Попереду їхала велика машина із журналістами, вони постійно фотографували. Я махав рукою і широко усміхався. Люди навколо тріпотіли прапорцями. До нашого автобуса нікого не підпускали. Коли відчинялися двері, стояв такий шум і крик, як на рок-концерті. Після пробігу в готелі кожен залишив свій відбиток руки на пергаменті. Його розкачали як тісто, потім він застиг. Відбитки убрали в рамки. Потім китайці створять музей із відбитків рук усіх факелоносців.
— Із китаянками познайомився?
— Вони миловидні, але схожі на наших 12-річних дітей. Я високий, місцеві дівчата були мені по пояс, ще й англійської не знали.
Із Китаю Бараш привіз кілька сортів зеленого і чорного чаю, креветок, китайські палички і скатертину.
— У Парижі купив сумку фірми "Дьюті Фрі". Її хотів давно, але в Києві такої немає. На наші гроші заплатив 400 гривень. Іще купив пару листівок із краєвидами місць, де побував. Почепив їх біля комп"ютера, щоб милуватися. Там поставив і факел. Він алюмінієвий, має свій номер. До нього дали кришталеву дорогу підставку. Горджуся ним, бо таких факелів в Україні, мабуть, менше, ніж "майбахів". А форму, в якій біг, сховав у шафу в окремий пакетик. Чи одягатиму її — не знаю. У нас, мабуть, немає таких місць, де б її оцінили. А ходити по місту шкода.
3 
1
Коментарі