— Ніколи не вважала Крим рідним. Нормально звідтіля поїхала. Ностальгія є хіба за морем, — каже письменниця й астрологиня 53-річна Маріанна МАЛИНА. З 1987 року вона жила в Євпаторії. Коли Росія анексувала півострів, переїхала до Києва.
— У Криму займалася бізнесом, — з Маріанною Малиною зустрічаємося біля дитячої залізниці на Сирці. В цьому районі вона живе вже сім років. Вбрана у вишиванку, має червоні очіпок і намисто. — В 1990-ті була електромеханіком термінального обладнання на автостанції "Євпаторія-курорт". Ми встановлювали з чоловіком апаратуру для друкування квитків, бо до того їх виписували вручну. Потім продавала сувенірну продукцію. Власне, у курортній Євпаторії більше працювати не було де.
У Криму всі розмовляли російською. Я теж на неї перейшла. Почала задумуватися про українське слово після помаранчевої революції. Бо розуміла, що втрачаю мову, вже не можу нею вільно спілкуватися. Почала шукати книжки державною. В Криму їх можна було знайти в книгарні хіба на поличці біля підлоги — якесь видання Тараса Шевченка чи Лесі Українки лежало.
Як поверталися до української?
— Найперше — перевела на українську мову свої соцмережі. Потім — програмне забезпечення, у смартфоні змінила налаштування. Почала шукати середовище, з яким можна спілкуватися українською хоча б віртуально.
2004 року національний підйом змусив мене випірнути з російського сну. Ми думали, що все в порядку, що нам нічого не загрожує. А виявилося, що ми зникаємо.
Особливу ворожість у Криму я відчула після Революції гідності. Зрозуміла, що не лишуся там. Ненависть до українців була буквально фізична.
Думка виїхати з півострова з'явилася за рік до анексії. Але я мала трикімнатну квартиру в хорошому місці, до моря — 20 хвилин. Із цієї зони комфорту виходити не хотілося.
Проте вже на початку 2013-го відчула якусь тривожність. Не могла це пояснити. Дзвонила доньці: "Мені страшно. Все наче нормально, але хочеться звідси втекти". Вирішила переїхати до Києва. Виставила житло на продаж.
У вересні 2013-го поїхала в Київ, а за місяць почався Майдан. Навесні перед анексією Криму навідалася в Євпаторію забрати документи. Місто не впізнала. Якісь мітинги, вулицями ходили озброєні козаки, люди знервовані. Москва там промивала мізки серйозно.
Росія хотіла захопити весь український південь. Працювали давно. 2012 року приїжджала до сестри в Запоріжжя. Ми ходили займатися спортом, а поряд на стадіоні тривав концерт Олега Газманова. Кричалки були: "Мы все из Советского Союза!" В це вкладали шалені гроші.
Але Запоріжжя — це не Крим. Хоч там і розмовляють російською, але коли піднялася сепарня, їх засипали борошном і закидали яйцями. Це трапилося перед Великоднем. Люди оточили провокаторів, які проводили мітинг за Росію. Запоріжжя себе відстояло.
Квартиру в Євпаторії продали?
— Як тільки Крим анексували, дзвонить агентка: "Знайшла покупців. Приїздіть". Стояла осінь 2014-го. Ще ходили поїзди до Сімферополя. Але було страшно перетинати цей кордон. У Криму кругом триколори.
Зайшла в магазин одягу. Відчиняються двері й завалює група людей після мітингу — знервовані, агресивні. Одна жінка підходить до продавщиці: "Люся, ты знаешь, что эти фашисты хотят сделать? Отменить 9 мая! Ну ничего, придут советские войска и нас освободят".
Пам'ятаю полегшення — коли побачила наші прапори, повертаючись на материк.
Як прижилися в Києві?
— Купила житло в новому будинку. Тут живуть спокійні люди, хоч це й мегаполіс. На півдні вони значно агресивніші, швидші, експресивніші. Завжди як приїздила в Київ із Криму, відпочивала — все розмірено, люди не кричать, не нервують. Тут живуть міцні господарники. Все організовано так, щоб було комфортно. Навіть на пікнік виходять зі стільцями й столиками.
Як ви почали займатися астрологією?
— У 1990-ті вона з'явилася в пострадянській дійсності. Бо за Союзу астрології не було. Коли просочилася через західну літературу, її підхопили росіяни. Стали перекладати західні книжки й присвоювати собі. Вони меткі щодо всього, пов'язаного з інформацією. Треба цього вчитися, бо ми довго думаємо.
У мене така мрія є — перекласти всю астрологію, містику й магію українською мовою. Бо в нас немає підручників з астрології українською. Все ніби через секонд-хенд приходить.
Чи було видно по зірках події в Україні 2014 року?
— Чітко було видно і Революцію, і війну. Я казала про це 2012-го. Роблячи проноз на 2020-й, побачила, що насувається щось нехороше, пов'язане з обмеженнями, яке зачепить весь світ. Але що це буде вірус, не здогадалася.
Катаклізми очікують нас 2024 року. Можлива криза. Струсоне.
Іноді думаю, що ми живемо в якійсь матриці. Не знаю — чи впливають на нас зірки, чи вони відображають те, що має бути. Як підказка, знак, за яким можемо прочитати майбутній сюжет. Однозначно сказати важко.
Попереду на нас чекають дві тисячі років епохи Водолія. Чим вона відрізнятиметься від попередньої епохи Риб?
— Техногенний розвиток і освоєння космосу. Вся фантастика, написана про космос, може стати реальністю. Світ швидко змінюється й оновлюється. Різниця між старим і новим поколінням — разюча. Нинішні діти народилися з ґаджетами й технічними новинками. Вони будуть інші.
"Хотіла схопити курку, а та раз — і зникла. Після цього почала хворіти"
Маріанна Малина була редактором журналу "Український фантастичний оглядач — УФО". 2008-го стала лауреатом національного конкурсу "Коронація слова" за містичний роман "Фіолетові діти".
— Багато містичних історій про привидів і відьом почула від матері. Вона переказувала ті, що сталися з нашою ріднею, — розповідає. — Мамина двоюрідна тітка якось поверталася додому ввечері. Дивиться, на паркані сидять кури. Подумала: це ж їх, мабуть, не загнали. Хотіла схопити одну, а та — раз — і зникла. Друга — теж. Тітка почала після цього хворіти. Звернулася до цілительки. Та вилила їй переляк на віск і спитала: "Курей бачила? — Бачила. — Брала? — Брала. — А впіймала? — Ні. — То житимеш".
Інша історія про будинок, який задешево купили прадід із прабабою. За переказами, в ньому жила відьма. Прадід працював у нічну зміну на заводі. Доки дружина його чекала, запалювала свічку. Щоразу близько першої ночі відчинялися двері й свічку задувало. Прабаба була рішуча. Взяла качалку. Коли двері відкрилися, сказала: "Більше не приходь сюди".
Ще розповідали, як прадід познайомився із прабабою. Він працював із другом у сусідньому селі. Ввечері йшли додому. Почало сутеніти. Вирішили заночувати в найближчому хуторі. Господарі сказали: "В хаті є одне місце, а другий хай іде на горище". Прадід поліз. Дивиться, а там сидить дівчина й плаче. Коли сказав про це господарям, полізли всі разом. Там нікого не було. Він переночував. Вранці заходить із другом у Гуляйполе й бачить на вулиці ту дівчину. "Привіт! А чого ти плакала?" — питає прадід. — "Де плакала?" Так познайомилися. Прабабин чоловік рано загинув, сама виховувала двох дітей. Все життя плакала.
2 
1
Коментарі