Художник 74-річний Євген Путря з Полтави понад 20 років записує сни, в яких йому з'являється донька Олександра. Дівчинка була художницею, її називали дитиною індиго. Пішла з життя в 11 років через лейкемію.
— У снах немає жодної зайвої деталі. Це як шифр. Із того часу, як Сашуня пішла, у мене постійно на тумбочці лежить зошит. Уже написав 40 щоденників снів.
Запрошує до майстерні. На всіх стінах висять малюнки доньки. Стоять два велосипеди. Один великий, другий менший. На вішаках дві дівчачі сукні.
— Усе як при ній залишилося. Оці кнопочки ще вона прикріплювала, — каже Євген Васильович і торкається пальцем малюнка. — Он залишилися сліди, де вона ручками чиркала.
Олександра Путря намалювала понад 2 тис. робіт, залишила 146 альбомів. Є технічні креслення — як долетіти до Місяця, як зробити, щоб асфальт не тріскався. Малювати почала з трьох років.
— За рік до народження Сашеньки мені наснилося, що ми з дружиною лежимо в полі на копиці. Із неба зіскакує зірочка й падає між нами. Коли придивилися — це невелика кулька, як з пінг-понгу. Раптом лопнула, а звідти з'явилося пташеня. Дружина каже, давай візьмемо Лєрочці гратися. Це старша донька.
Після перегляду індійського фільму "Танцор диско" дівчина закохалася в актора Мітхуна Чакроборті. Малювала його портрети та індійських красунь. Навчилася одягати сарі (традиційний жіночий одяг у Південній Азії. — "ГПУ"), слухала індійську музику, читала про Індію.
— Дивувала своїми запитаннями, — згадує Євген Васильович. — Раз на повному серйозі почала запитувати, куди подівся наш слон. Переконувала, що вона на ньому любила кататися в дитинстві. Запитувала, де поділися її ще чотири ручки. Навіть зобразила так себе на автопортреті. Коли Саші не стало — наснився уві сні індійський храм. Ніби ми разом у ньому. Саша говорила староіндійською мовою.
Дівчинка захворіла в 5 років.
— Лікарі сказали, щоб ми готувалися, за місяць її може не стати. Коли лікувалася в Києві, ми разом пішли в Києво-Печерську лавру. У дальніх печерах монах у рясі підняв руку та осінив Сашу отакенним хрестом. Після цього випадку Саша жила ще шість років. Померла 24 січня 1989-го. Ми з дружиною три дні були біля неї в лікарні. Схудли страшенно, бо нічого взагалі не їли.
Євген Васильович щосуботи ходить на могилу доньки. Дістає зі стола паспорт, у ньому записка. Дитячим почерком виведено: "Папа, приходи".
— Священик говорить, що ходити не можна так часто, щоб душу не тривожити. Я раз не пішов. Так наснилася вся в сльозах. Уранці схопився та побіг. Читаю їй статті, які про неї виходять. Про виставки розповідаю.
Згадує сни з пророцтвами, які йому показала Олександра.
— 24 серпня 2001 наснилося, що виходжу з Сашею з якогось будинку. І тут у багатоповерхівку навпроти як шандарахне літак. Усе розлетілося на різні боки. Я її прикрив. 11 вересня в Америці стався теракт.
Євген Васильович дав обітницю намалювати 400 снів. Уже готові 153. Дістає з полиці ескізи.
— Уві сні змусила кинути палити, заборонила їсти м'ясо та солодке. У снах мене лікує. Мав проблеми зі шлунком. Вона підказала, що треба сік буряковий пити.
У кімнаті дзвонить телефон.
— Добре, — каже Євген Васильович. — Будемо робити виставку.
— Уже 112 виставок провели. Об'їздили більш як 10 країн. Оце з Дніпропетровська дзвонили. Хочуть бачити Сашині роботи. Після покажемо їх у Москві. Одна дівчинка у відгуках написала: "Хочу народити таку дівчинку, як Сашенька".
9 
35413
Коментарі
1