— Син перший побачив, що я є в списках переможців у "Газеті по-українськи". Він того дня забрав газету з поштової скриньки. Заходить у хату й усміхається: "Мамо, а ти в газеті виграла постіль", — каже 58-річна Емілія Ткачук із селища Демидівка на Рівненщині.
"Газету по-українськи" передплачує з 2015 року.
— Перемозі дуже зраділа, бо ніколи в житті нічого не вигравала, — говорить Емілія Дмитрівна.
Я народилася в селі Княгинин Демидівського району Рівненської області. У райцентр приїхала за направленням після інституту — в профтехучилище №25. Тут познайомилася з чоловіком. Сергій був старший за мене на три роки. Працював майстром виробничого навчання. У перший вечір, коли проводив додому, запропонував одружитися. Я думала кілька днів.
Після весілля жили в гуртожитку, будували собі хату. За три роки переселилися. Народили сина й дочку. Ми були щасливі. Я жодного разу не пошкодувала про свій вибір. Однак 20 років тому Сергій трагічно загинув.
Емілія Ткачук вісім років викладала математику. 18 років була вихователем у гуртожитку для студентів, організовувала в училищі тематичні вечори.
— За станом здоров'я мусила звільнитися з роботи. Тепер вирощую квіти. Засадила ними три сотки, — розповідає Емілія Дмитрівна.
Має сина 35-річного Миколу та дочку Ольгу, 31 рік.
— Син живе зі мною, працює в Луцьку на заводі у відділі логістики. Оля заміжня, вона юрист. Виховує сина Руслана. Мешкають у Львові, — додає Емілія Ткачук.
8 
35413
Коментарі