70-річний Єфрем Гасай близько 20 років видає "Книгу пам"яті" Тернопільської області. Листи йому адресують так: "Тернопільський краєзнавчий музей. Гасаю". Чоловік розшукує зниклих безвісти.

— Звернувся десятикласник Коропецької школи-інтернату, син африканця з Конго. Шукав маму, — розповідає Єфрем Олександрович. Його робочий стіл засипаний паперами. — В архіві київського університету знайшов її адресу, написав. Жінка негайно приїхала до сина. Вона познайомилася з батьком хлопця під час навчання. Він поїхав у Конго до народження сина. А студентка не могла повернутися додому із чорним немовлям. От і залишила його в пологовому.

Встає з-за столу.

— Можу по кілька років людей шукати, — каже. — Ніколи не беруся за пошук заробітчан в Італії та Іспанії. У них прописки немає, легалізації. Та й самі не хочуть, щоб їх шукали, депортації бояться.

Каже, що в армії допоміг товаришу-сироті знайти родичів.

— Із Миколою Шейкіним служили в Ульяновську. Йому ніхто не писав, — згадує. — Я почав розпитувати, дізнався, що виріс у дитбудинку. Від його імені писав у паспортні столи Свердловської області, звідки він родом. За кілька місяців відписала його двоюрідна сестра. Микола так радів, коли отримав конверт!

Гасай допоміг знайти батьків сотням сиріт.

— Листи надсилаю не в сільраду, а місцевій листоноші. До жінок підписуюся "Леся Гасай" — так звати мою дружину — щоб їхні чоловіки не ревнували. Пишу, що, певно, мене не пам"ятають, що жили разом у гуртожитку.

Подружжя Гасай дітей не має.

— На День міста приїжджають люди, яким колись допоміг, — каже. — Буває, ночують у нашій двокімнатній квартирі, навіть на підлозі сплять.

1938, 1 квітня — Єфрем Гасай народився в с. Токи Підволочиського р-ну Тернопільщини
1950 — одружився із Лесею Шагай
1978 — закінчив історичний факультет Кам"янець-Подільського педінституту
з 1973-го — науковий працівник Тернопільського краєзнавчого музею
1978 — став членом Всеукраїнської спілки краєзнавців
1989 — почав редагувати "Книгу пам"яті" Тернопільської області

×