По обіді 83-річний Джузеппе Романія гуляє з собакою 6-річним Мілло біля свого триповерхового будинку в містечку Канту, на півночі Італії. Серед його сусідів є кілька українців, які приїхали на заробітки.
— Ваші люди заслуговують більшого, ніж мають. Шкода, що молоді жінки мусять працювати на наших старих бабів. В Італії українці мучаться. Я би так не зміг, — каже біля воріт.
Сідаємо на подвір"ї. З італійської перекладає його сусідка Марія Бондарук, 54 роки. Вона доглядає італійку 88-річну Луїджу. Виносить із будинку стільці, ставить їх у затінку.
— Мій батько був землеробом на Сицилії, — розповідає Романія.— Ми засівали зерно, льон, бавовну, мали виноградники, маслини. У сусідньому селищі тримали ферму. Я не любив працювати біля землі, бо втомлювався. У 22 роки вирішив одружитися. У ті часи лише батьки вибирали пару. Тато два роки вмовляв мене одружитися із донькою його друга. Але я не хотів, бо була негарна. На одному зі свят познайомився з дівчиною Розарією. Закохався відразу. Ми одружилися.
Собака лізе до Джузеппе на руки. Він відганяє його, щоб не заважав.
— Брат Розарії був контрабандистом. Під час війни люди купували хліб за картки. А було багато таких, що не мали карток, і він нелегально продавав їм зерно. За це його кинули у в"язницю. Тесть продав усе майно і втік у Ломбардіно, щоб його теж не посадили. Розарія сумувала за родиною, і ми переїхали жити до її родичів на північ. У нас люди зі сходу не люблять тих, хто із заходу, і навпаки. А північ не любить південь. Два роки не міг влаштуватися на роботу. Нарешті знайшов місце сталевара, — довго пояснює назву своєї професії. Марія не може зрозуміти, заглядає до словника. — Багато пилюки від заліза і гаряча плавка зробили мені астму. Потім іще попрацював на текстильній фабриці, а тоді ліг у лікарню, бо став наполовину інвалідом. Лікар сказав, що зможу працювати лише сидячи. Такої роботи я не знайшов. У 53 роки відправили на пенсію.
У 53 роки відправили на пенсію
На Джузеппе світить сонце. Марія пересуває йому стілець у затінок. Потім біжить до хвіртки — негр-поштар приніс газети.
— Якби повернути роки назад, був би землеробом із задоволенням. Узяв би ще кілька гектарів землі й працював на свіжому повітрі. Зараз не важко працювати, бо механізми є. А раніше коні, воли. Жали зерно вручну.
Із вікна вітається сусід Максімо. Каже, три тижні відпочивав із дружиною біля моря.
— А моя Розарія померла два роки тому, — зітхає Джузеппе. — Останні 15 років була прикута до ліжка. Доглядав її до останнього дня. Сам мив, прав, готував. Добре, що квартира маленька: дві кімнатки, кухня і ванна. Цей будинок увесь наш. Нагорі живе мій син Ніколо, я — посередині, а на першому поверсі — донька Джованна.
У Джузеппе ще двоє дітей: донька Лучія в Швейцарії, син Себастьяно в італійському місті Дженова.
— Онуків 16, — довго рахує на товстих пальцях. — І дев"ять правнуків. Діти мало мені допомагають. Не ображуся, якщо віддадуть мене в будинок літніх. В Італії так заведено.
3 
1
Коментарі