четвер, 09 листопада 2006 18:41

"Дудаєв узяв нас за плечі й підтягнувся на руках"

Автор: фото: Андрій ШМАТОВ
  Ігор Мазур каже, що батьки досі нічого не знають про його війни
Ігор Мазур каже, що батьки досі нічого не знають про його війни

Ігор Мазур, 33 роки, на прізвисько Тополя, є людиною помітною. Насамперед завдяки зросту — 2,03 метра.

— Міг би стати спортсменом, — зітхає. — Дійшов до І розряду з баскетболу. Мене брали в Ригу, в спортінтернат. Там була одна з найсильніших команд у СССР. Але батьки не пустили.

Каже, що першу політичну сутичку мав із батьком. Той приїхав виганяти сина з наметового містечка в Кам"янці-Подільському. Мазур голодував там під пам"ятником Леніну.

— Але я залишився, — усміхається Тополя. — Він мене зрозумів.

Батько Тополі — тракторист на залізничній станції "Хмельницький". А мати продавець.

— Ще маю молодшого брата. Єдиний знає про мої війни. Батькам про те нічого невідомо.

У перервах між екзаменами, на другому курсі Кам"янець-Подільського педінституту, Тополя поїхав на війну в Придністров"я. Повернувся і склав на п"ятірку іспит з історії СРСР. А невдовзі повернувся у Тирасполь.

— Мені йшов 21-й рік. Уперше там закохався. Із дівчиною познайомив товариш, який потім загинув у Абхазії. Я його труп на танк загружав. Дівчині було 15 років. Нічого, звісно, серйозного. Невдовзі посварилися. Тут підвернулася нагода, і я поїхав на Кавказ. Ти бери каву, — каже Тополя. — А я візьму коньяку.

Із Басаєвим випили бутиль доброго вина

Заходимо в кав"ярню.

— У Сухумі летіли над морем. "Як підіб"ють, кісток не зберуть", — думав. Летів у капцях, бо натер ногу туфлями. З нами були члени "Мхедріоні", така напівкримінальна групєнь. Заходили до льотчика, пили з ним коньяк. Ригали там. Могли й не долетіти.

В Абхазії була різношерста публіка з обох сторін.

— Ми не воювали з чеченцями. Переважно — з абхазами і російськими козаками. І вірменський батальйон імені маршала Баграмяна не хотів проти нас воювати. По рації перепитали: "Будєтє брать сєло?" Самі одійшли: "Ну і берітє..."

Прошу згадати якийсь цікавий епізод.

— Узяли ми райцентр, — розповідає. — Зранку будять грузини. Кажуть: "Ми тут нашлі банк, но не можем аткрить. Ребята, нужна ваша помощь". Ми з гранатометів розстріляли тильну стіну. Медвежатників серед нас не було, — всміхається Тополя. Оповідь перериває дзвінок. — Кум, не перебивай, — каже і продовжує: — Снарядів десять запустили. Трохи вибухнуло, трохи застряло не вибухнувши. Думаю, грошей там і не було.

Багато українців загинули?

— Сім чоловік, число містичне. Чомусь гинули по суботах. Більшість перепоховані в Україні. У Сухумі залишився тільки Олесь Ткачук. Так захотів його батько, який воював поруч із ним. Здається, абхази викопали його труну. Розстріляли із гранатометів, а місце закатали танками. І близький мій товариш загинув, — доливає коньяк у каву. — Я якраз відступ прикривав, а йому попав осколок у голову. Плеєр від нього на пам"ять лишився.

Маєш нагороди?

— Орден Вахтанга Горгасала. Повернулися ми в листопаді, бо Верховна Рада скасувала кримінальну відповідальність за воєнізовані формування. А за тиждень Шеварднадзе підписав указ про моє нагородження.

На сайті бачив фото періоду першої Чеченської війни. Там є характерна довготелеса фігура.

— Ми супроводжували журналістів. Того ж Тараса Процюка з "Ройтерс". Зустріли їх у Дагестані, провели через пости в Чечню.

Президента Джохара Дудаєва зустрічав?

— Нас було двоє високих хлопців — я і ще один із Черкащини. Дудаєв подивився на нас: "Развє еті русскіє что-то с намі сдєлают, єслі с намі такіє орли!" Став між нами, взяв нас за плечі й підтягнувся на руках.

Зріст не заважав на війні?

— У абхазьку війну мене п"ять разів хоронили. І ще шість — у чеченську. Загине якийсь високий пацан — думають, що то я. А мене навіть не поранило, тільки пару разів контузило.

Ставилися до українців нормально?

— Під час бомбардування я загубив корочку, що воював у Абхазії. Її знайшли. Занесли Шамілю Басаєву. Пішов її забирати, а він каже: "Ми чьо, врагі с тобой?" Я відповідаю: "Чекай. Ми тут з тобою в одних окопах. А де твої абхази, де казачкі твої?" Був знайомий і з Ґелаєвим, і з Радуєвим, з Яндарбієвим, з Масхадовим. У Абхазії нас прив"язали до Сухумського батальйону морської піхоти і до "Мхедріоні". А в Чечні були вільними робінгудами. То з одним, то з іншим польовим командиром.

Як я сів, вона подала на розлучення

А що з коханням?

— Повернувся до Тирасполя, — пригадує Ігор, розстібаючи чорну шкірянку. На лацкані піджака видно значок УНСО. — Йду з тигром, двометровою м"якою іграшкою. А з джипа вискакує моя кохана, кидається в обійми й каже: "Ой, я зараз не маю часу, їду ось з Андрієм. Але ти ввечері можеш подзвонити". Через кілька місяців вона ще й просила з тим Андрієм її помирити.

Коли встиг одружитися?

— У день освячення ікони УНСОвської Богоматері з однією дівчиною перетнувся тричі. Думаю, це — неспроста. Зазнайомилися. На зустріч наступного дня я запізнився на 45 хвилин. Вона — вся в сльозах, але дочекалася. Їй теж було 15 років. Через три роки одружилися. Коли була на 8-му місяці, знову полетів у Чечню. Витягали українських будівельників-заробітчан. Шаміль тоді був прем"єр-міністром. Ми з ним випили бутиль доброго вина.

Скільки відсидів в Україні в ув"язненні?

— Дали чотири роки. За масові безпорядки під час "України без Кучми". Потім апеляційний суд рік зняв. Ні нормального харчування, ні сну. Сидів 9 місяців в СІЗО СБУ, з них три — в камері-одиночці. На нас експериментували — як кого зламати. У Лук"янівці заробив туберкульоз. Потрапив на туберкульозну зону.

Як там ставилися до тебе?

— Коли звільнявся, проводжали два дні. Сто чоловік прийшло. У першу ніч випили вісім літрів чифіру і три літри кави.

А політики якісь зустрічали?

— Було дві машини від Юри Луценка. І Шкіль приїхав. Моя бувша дружина приїхала. Сама, бо ніхто з хлопців не хотів брати її в машину.

Бувша?

— Через півроку, як я сів, вона подала на розлучення. Мовляв, засуджений за політичні погляди, які я не поділяю. На неї тисли, — каже Тополя, надкушуючи плитку шоколаду. — Плюс, їй треба було сім"ю будувати.

Підтримуєш стосунки?

— Хату винаймаю, з кількома хлопцями, за метрів 400 від місця, де живе донька. У дитини мусить бути батько. Мала на карате записалася. У дружини родина російськомовна. Донька в наший рід вдалася. Влітку в мене у селі живе. Я назвав її Ольгою на честь своєї 95-річної бабусі.

Чим нині займаєшся?

— Та так... Зрідка читаю. Присів на твори Василя Кожелянка. Там є епізод: гори і хлопець, зростом 2,03, спускається з вершини. Образ українця, що воює на якійсь війні...

Каже, що недавно їздив з гарною дівчиною у Львів, на джазовий фестиваль:

— Попереднє життя я провів як бойовик. А зараз хочу творчості.

1973, 18 березня — народився в селі Пирогівці Хмельницького району Хмельницької області
1992 — поїздка в Придністров"я
1993 — кидає Кам"янець-Подільський педінститут, історичний факультет
1993, листопад — орден Вахтанга Горгасала за участь у бойових діях у Абхазії
1995, січень — участь в 1-й Чеченській війні
1997 — одружився з Оленою
1997, грудень — народилася донька Ольга
1999 — закінчив історичний факультет Черкаського державного університету
2001 — засуджений на 4 роки за участь в акції "Україна без Кучми"
2004 — вийшов на волю
2004 — один із комендантів наметового містечка на Хрещатику під час помаранчевої революції

Зараз ви читаєте новину «"Дудаєв узяв нас за плечі й підтягнувся на руках"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути