Неділя, 11 березня 2007 15:58

Дружина покинула Віктора Александровича з маленькою донькою

Автор: фото: Євген КОЛЕСНИК
  Віктор Александрович якось відвозив на тролейбусі вагітну жінку до пологового будинку
Віктор Александрович якось відвозив на тролейбусі вагітну жінку до пологового будинку

"Думав, попрацюю водієм тролейбуса рік — куплю меблі, холодильник, а потім повернуся в школу працювати. У 1970-х водії тролейбусів отримували 250 карбованців, а вчителі — 100", — каже Віктор Александрович, 53 роки.

За фахом він — викладач української мови та літератури. Але 11 років працював у Києві водієм тролейбуса. Останні 15 викладає в "Київпастрансі".

Шукаємо вільну аудиторію. Під ногами скрипить витертий паркет. На пошарпаних стінах темні стенди з фотографіями старих тролейбусів.

— Раз на тиждень виїжджаю в тролейбусі на маршрут, — розповідає Віктор. — Ностальгія, знаєте.

Він працював на маршрутах NN5, 16, 18, 20.

— У мікрофон міг анекдот розказати. Українські пісні співав. Пасажири по-різному це сприймали. Одні дякували, інші лаялися: "Задовбав — кожний день гав-гав". Українською тоді розмовляли мало, зате купити книжку було легше. Зібрав непогану бібліотеку.

Найбільше йому подобалося їздити на чеському тролейбусі "Шкода":

— Червоний такий, 9-ТР. Водій там не відгороджений кабіною від пасажирів. Коли з"явилися тролейбуси з кабіною для водія, почувався  як у клітці. Раніше у водіїв міського транспорту була синя форма, схожа на льотчицьку. На кашкеті — емблема з написом "міський транспорт". У жінок були пілотки. На зиму навіть шинель видавали.

Закінчував якось зміну, — згадує. — Друга година ночі. На зупинці зайшли троє молодиків. Один витягнув ножа: "Поїдеш, куди скажемо". Другий, напідпитку: "Вези у Ріо-де-Жанейро". Я схопив мікрофона: "Наступна зупинка — Ріо-де-Жанейро, компостуйте талончики". Хлопці засміялися, ножа сховали.

Наступна зупинка — Ріо-де-Жанейро, компостуйте талончики

Якось відвозив вагітну жінку до пологового будинку, — продовжує. — Чоловік розмахував на дорозі руками, але ніхто не зупинявся. Довіз їх до Пушкінського парку на Шулявці. Потім через парк довів до пологового будинку.

77-річна бабуся якось упала в салоні, зламала ключицю та руку. Їздив до неї додому місяців зо два, доглядав, котлети смажив.

Відтоді почалися сварки з дружиною.

— Їй це не подобалося: "Ты что — Христос, что хочешь всех накормить?" — дорікала.

Сім"я у мене — я і донька. Познайомилися з Людмилою в колгоспі на буряках, коли вчилися в педінституті. Оля була маленькою, коли дружина нас кинула. Коли розлучилися, зарікся, що в моєї доньки мачухи не буде. Я сам умію добре куховарити, шити.

Донька не хотіла бути водієм?

— Вона працює журналісткою. Але керувати її навчив. Тролейбус водити легко: усього дві педалі — газ і гальма.

На вулиці гуркотить трамвай.

А трамвай водили?

— Для інтересу навчився. Але на трамваї дуже спати хочеться, рейки заколисують.

Відомих людей доводилося возити?

— У 1970-х возив акторів Театру імені Франка. Тоді артисти їздили на тролейбусах. Підвозив Олеся Гончара. Мій батько був знайомий з ним. Гончар зайшов у салон, я з ним привітався. Він глянув здивовано: "Що ти тут робиш?". Жили ми в центрі, у великій комуналці навпроти Володимирського собору. З нами мешкали поет Михайло Ларін, полковник КДБ і водій якогось міністра. У 1960-х нам дали трикімнатну "хрущовку" неподалік зоопарку. Тоді це було передмістя Києва.

Каже, що батько був заступником редактора журналу "Україна".

— Був знайомий з Рильським, Малишком. Ми в нього часто на дачі відпочивали.

Підходить до пульту, натискає кнопки.

— Нічого не працює — дроти давно вирвані. Зарплатня у водіїв маленька — 1200 гривень. Раніше в групі було 30 людей, тепер — сім.

На лівій руці у Віктора витатуйовано "VIK".

— Подивився на себе в дзеркало — старію. Вирішив зробити тату. На лівій руці — восьмикутна зірка, змія, з якої капає отрута, меч. На правій — велика літера "V" і напис "Вікторія" — перемога. Коли учні побачили татуювання, моментально став для них "своїм у доску". Колись грав у рок-групах на гітарі. Носив у вусі сережку, але торік зняв. Довге волосся відрізав, але, мабуть, знову почну відрощувати.

1953, 30 вересня — Віктор Александрович народився в Києві
1974 — одружився з філологом Людмилою, через 13 років розлучився
1975 — закінчив Київський педінститут за спеціальністю "українська мова та література"; викладав у київських школах NN12, 175
1978 — народилася донька Ольга
1979 — працює водієм тролейбуса на маршрутах NN5, 16, 18, 20
1990 — викладає в "Київпастрансі" правила дорожнього руху та експлуатації транспорту
2002 — зробив татуювання на руках

Зараз ви читаєте новину «Дружина покинула Віктора Александровича з маленькою донькою». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі