У російському селі Спасівка під Красноярськом відкрили фабрику з виробництва валянків.
— Ми працюємо традиційними методами без використання хімічних компонентів, — розповідає власник підприємства 48-річний Володимир Кощавцев. — Установили старовинні машини, на яких працювали в ХХ столітті. Виробляємо до 50 пар валянків на місяць.
Володимир був безробітним. Переміг у конкурсі державної програми з підтримки та стимулювання безробітних. Отримав $10 тис. — 80 тис. грн — на відкриття власної фабрики.
— Щоб зносити мої валянки до дірок, їх треба 10 років носити щодня, навіть влітку, — каже. — Я взував валянки до 16 років з осені до весни, із калошами й без. По 7 кілометрів щодня ходив до школи і стільки ж назад. На ніч ховав у піч, щоб уранці були теплі. Одної ночі валянок загорівся. Усі в хаті мало не почаділи. Добре, що батько побачив. Той випадок до кінця життя мені згадував. У старості ревматизм ними лікував. Навіть у спеку взував і по траві ходив, бо ноги мерзли.
Дістає мішок вовни.
— Справжні валянки називали "самовалочками". Їх валяли руками. Виходили тонкі, м'які й теплі. Ніг не натреш, хоч скільки ходи. Вовну відбирали з осінньої стрижки овець. Очищали від реп'яхів та іншого сміття. Колись мій дід таку вовну носив у мішку на шерстобійню. Шерстобійні були рідко в якому селі, шлях до них був довгий. Гуртувалися господарі й виходили рано-вранці, щоб зайняти чергу. До вечора тільки додому потрапляли. Вовну там збивали, доки не перетворювалася на гладкий рулон. Із нього і формували валянок.
Із рулона виробляє руками макет валянка. Він учетверо більший за розмір ноги дорослої людини. Над однією парою працює четверо людей — дядько, тесть і двоє сусідів Володимира. Ставлять макет у теплу піч. Коли вовна розігріється, опускають її у великий чавун із окропом. Пропарену заготовку кладуть на похилий стіл і залізним пресом витискають з пряжі воду.
— Це найважча частина роботи. Прання триває 2 години. Працюємо без сорочок. Навіть при 20-градусному морозі тут спекотно, бо від води йде пара.
Після прання виріб натягують на дерев'яну колодку потрібного розміру. Годину труть абразивним каменем, доки не знімуть усі волоски. Промивають чистою водою і ховають у піч на просушування. Підпалюють волосинки, які пемза не взяла.
— Спочатку обидва валянки прямі. У парі ні лівого, ні правого немає. Коли купують, їх позначають, а потім зношують по нозі. На жіночі іноді просять нашити підбори — потовщений квадрат під п'ятою декількома шарами. З підборами беруть молоді жінки, які працюють на фермі або торгують на ринку. Такі взувають ще чесанки. Вони тонші, гостроносі.
Показує валянок, оздоблений вишивкою.
— Використовуємо лляні нитки, розшиваємо стрічками, прикрашаємо стразами та мереживом.
Навряд чи валянки — винахід русичів. У російських казках усі в постолах ходили і взимку, і влітку. Мабуть, від татар кочових це взуття пішло. Вони спочатку ноги в шкури тварин загортали, а потім додумалися до катанок. Петро І узував валянки після сильного похмілля. Вони покращують циркуляцію крові та допомагають швидше витверезитися.
Володимир Кощавцев каже, що його валянки носить пів-Росії.
— Онукам пропонував пошити. А вони: "Ти що, діду, сам бери та носи". Городські. А в нас у селі всі у валянках ходять і не мерзнуть. Найчастіше купують трактористи, водії та фермери. Часто замовляють жінки чоловікам на день народження і на 23 лютого.
3 
1
Коментарі
1