Киянин 47-річний Дмитро Вовк їсть сушених комах і черв"яків. Він хімік, працює старшим науковим співробітником в Академії наук. У складі експедицій об"їздив понад 50 країн, знає десять мов. Вовк переконує, що споживання комах корисне для здоров"я.

— Я харчуюся не лише комахами, — пояснює. — Їм картоплю, каші варю. Але не дай Бог голод, як у 1933-му. Тоді люди не знали, що біля них купа білків повзає і літає.

Вчений живе в однокімнатній квартирі на столичному Печерську. Комах тримає в морозильнику в двох пластикових коробках із-під салатів.

— Уперше спробував жуків 10 років тому в Таїланді. Їх там продають, як пиріжки. Стаканчик коштує 50 центів. Це було наче втрата цноти, — гладить свою лису голову.

До Вовка прийшов друг Олексій Стєклов, якому на вигляд років 60. Він — фізик, теж полюбляє комах. Удвох науковці написали книгу "Деякі київські таємниці. Лівобережжя". Подарували її Ющенкові та Януковичу.

Господар насипає комах і черв"яків на дві тарелі з синіми квітами. Стєклов пальцем перебирає личинки жуків, стрибунців, сарани. Бере найменшу личинку, кладе до рота.

— М-м-м, смакота, — муркоче з-під сивих вусів. — Це як таранька або якась інша рибка до пива. Таке треба потроху їсти щодня.

Дмитро Миколайович розказує, що комах привіз із Південної Азії. Вони обсмажені на рослинній олії.

— Термін зберігання кілька діб, — пояснює. — А чучмеки додали ще стебла часнику, щоб страва не зіпсувалася.

Запевняє, що можна їсти й українських комах.

— Треба вночі вийти в поле. Поставити ліхтар, їх багато злетиться на світло. Але я не дурний поночі ходити, тому везу комах із-за кордону.  

До кухні Вовк вносить півлітрову пляшку бурого женьшеневого вина. Каже, купив у Камбоджі. На етикетці — корінь женьшеню й роги оленя.

— Оця штука такий стояк у чоловіків викликає, — гладить пляшку. — Треба пити по чуть-чуть тричі на день. Але обережно, бо підвищує тиск.

Зі Стєкловим Вовк випиває по 20 г напою. Закушують комахами.

— Китайці люблять це вино, тому такі плодовиті, — пояснює господар.

2004-го в Індонезії на острові Ява він спробував кров кобри.

— Змієлов її спіймав, ми відрубали голову й накапали крові в стакан. Зміїна кров схожа на томатний сік. Я запив її українською горілкою для дезінфекції. Потім кілька ночей снилася та кобра. Думав, чого це я пив її кров, а не вона мою.

Двоюрідний прадід Дмитра Миколайовича — Хведір Вовк був  етнографом, жив у 1847–1918 роках. Порівнював українців з іншими етносами. Від діда Дмитрові передалася любов до подорожей та різноманітних культур.

— У Таїланді у центрі Бангкока є золотий пам"ятник кабану. Там і сало люблять. Маємо спільну ритуальну їжу, — каже.

Питаю, чи до вподоби екзотичні жінки.

Не дай Бог голод, як у 1933-му

— В Африці хотів познайомитися із папуаскою. Попросив провідника знайти мені якусь. Вона ні слова не знала англійською, але в нас відбулася взаємодія. Папуаски страшні, — морщить носа. — У них дозволено мати по кілька чоловіків.

Дмитро Вовк 22 роки жив у шлюбі з бухгалтеркою Тетяною.

— Розлучився, бо не було дітей. Тепер вона працює у Києво-Печерській лаврі, дуже релігійна. А я зустрічаюся із кількома молодими дівчатами. Шукаю, з ким можна народити двох дітей.

Із рідних у хіміка є дві старші сестри і брат. Живуть у Москві. Батьки вже померли.

— Мама, Тетяна Андріївна Островська, була педіатром. Батько, Микола Григорович Вовк, працював рентгенологом в обкомівській лікарні. У 1940-ві лікував державних діячів: Олексія Ватченка, Дем"яна Коротченка, Володимира Щербицького.

1961, 7 березня — Дмитро Вовк народився у Києві в родині медиків
1984 — закінчив хімічний факультет Київського держуніверситету ім. Т. Шевченка; працює в Академії наук; кандидат хімічних наук
1988 — одружився із бухгалтеркою Тетяною; подорожував Індією
1989 — помер батько; за три роки — мати
1998 — у Таїланді скуштував комах
2000  — розлучився
2002 — у співавторстві з Олексієм Стєкловим написав книгу "Деякі київські таємниці. Лівобережжя"

×