29-річний Дмитро Мизончук із Косова шиє мисливські сумки, гаманці, дірчасті рукавички. Одна його сумка коштує 500 грн, рукавички — 100.
На сувенірному ринку в Івано-Франківську Дмитро повільно викладає сумки з великої картатої торби. Йому допомагає 20-річна сестра Олеся. На руках дівчини шкіряні браслети, на плечі — шкіряна сумка.
— На зайця можна ходити з маленькою сумкою. А на вовка, кабана треба йти з більшою. Коштує така 800, — розповідає хлопець. — Деяким покупцям треба похвалитися перед друзями, мовляв, у мене мисливська торбинка. Таким продаю малу, їм аби всередині були отвори для патронів.
Мизончук їздить на ринок у Франківськ, бо там усе вдвічі дорожче, ніж у Косові. Каже, грошей треба багато.
— Новий рік зустрічав разом із дівчиною в Єгипті, — пояснює. — Потратив усе, що заробив за півроку. Багато пішло на дискотеки, дайвінг та подарунки для коханої.
Дівчину Мизончука звати Юліаною, вона працює співачкою в Косівському ресторані. За словами Дмитра, в неї голос, як у Софії Ротару.
— Юліана має дві вищі освіти. Філологічну здобула в педагогічному університеті імені Драгоманова, а акторську — в театральному інституті. Намагалася влаштуватися в театр імені Франка. Ходила на прийом до художнього керівника Богдана Ступки. Доки була в нього, я на лавці під театром тримав за неї кулаки. Юліана вийшла вся в сльозах. Сказала: "Ходімо, я з цими працювати не буду".
Дмитро каже, що коли Юліана співає "Одну калину", його мати пускає сльозу.
У неї голос, як у Софії Ротару
— Мама хоче, аби ми вже женилися. А я ще не готовий. Живемо ми на одній вулиці, будинки майже навпроти.
Сестра Дмитра розгладжує складку на прим"ятій сумці. Відкладає її вбік, дивиться на брата, запитує: "Ну, я вже піду?". Дмитро киває. Сестра не йде, дивиться на нього запитально. Дмитро дістає з кишені гаманець, відраховує 20 грн. Коли Олеся відходить, скаржиться, що від неї ніякої помочі.
— Уранці речі порозкладає, ввечері позбирає, — мружиться він. — Вона виконує роль ходячого піару. Це ми вдвох придумали. Зараз піде гуляти містом. Якщо хтось із туристів запитає, де купила шкіряні речі, проведе його до мене. Але це не завжди діє ефективно. Зачувши ціну, багато охочих передумують купувати. Такі речі можуть дозволити собі багачі або іноземці. Хоч якось сумку купили в подарунок депутатові Юрію Костенку, — позіхає Мизончук.
Запитую Дмитра, яка в нього освіта. Хлопець тре рукою потилицю. Каже, що не закінчив Косівського інституту прикладного мистецтва.
— Довчився до третього курсу. На дні народження друга, яке святкували в ресторані, зустрів Юліану. Я знав її з дитинства, але закохався, коли почув, як вона співає. Пішов заробляти гроші, аби купувати дівчині подарунки. Вона вибаглива.
Надворі починає накрапати дощ. Дмитро обережно накриває речі клейонкою. Розповідає, як три роки тому поїхав до Англії збирати фрукти.
— Друг з університету імені Шевченка допоміг зробити візу. Юліана зраділа, думала — виїдемо потім до Англії назовсім.
В аеропорту в хлопця витягли із сумки гроші й телефон. Тому фрукти довелося збирати замість одного місяця аж три.
— Відкладав гроші на квиток додому. Їв дуже мало.
Коли Дмитро повернувся додому, на вулиці зустрів матір. Вона його не впізнала, хоча пройшла поруч — був худим, зарослим, із хвостиком.
Розповідає, що два дні жив у Юліани.
— Вона привела мене в людський вигляд, а потім уже пішов додому.
До Дмитра підходить білява жінка. Запитує, скільки коштують сумки. Він називає ціни, дає приміряти.
— Якщо купуватимете, трохи ціну скину.
1978, 2 березня — Дмитро Мизончук народився в Косові на Івано-Франківщині
1997 — вступив до Косівського інституту прикладного мистецтва
2000 — почав зустрічатися зі співачкою Юліаною, покинув навчання
2003 — поїхав на заробітки до Великої Британії
2004 — продає шкіряні речі на сувенірному ринку в Івано-Франківську
2 
1
Коментарі