26 травня троє киян — 34-річний Ігор Луценко, 33-річні Марія Лебедєва й Тетяна Чорновол — вилізли на будівельний кран у Гостиному дворі на столичному Подолі. Сиділи там 5 год. на висоті 50 м. Так висловили протест проти перебудови історичної пам'ятки на торговельно-офісний центр. На кран лізла ще одна активістка — Євгенія. На висоті 5 м поранила руку, тому спустилася.
28 травня до пам'ятника Григорієві Сковороді біля Гостиного двору Ігор Луценко приїжджає мотоциклом "хюсонг". Одягнений у футболку.
— Сядемо на сонечку, бо я замерз, — потирає плечі, намагаючись зігратися. Приїхав зі столичного Подільського райсуду. Там щойно завершилося засідання. Міліція звинувачувала його та Євгенію у хуліганстві, бо "неналежно поводилися в громадському місці".
— Могли посадити на 15 діб, але суддя виправдав нас. Якби це було проникнення на приватну територію — нас покарали б. Але навіть РУВС уважає двір публічною територією. Машу Лебедєву взагалі в суд не викликали, а в Тані 3 червня буде, — каже.
Чути цокіт підборів. Підходить Тетяна Чорновол. Її знають за тим, що в серпні торік перелізла через паркан "Межигір'я", пробула в резиденції 3 год. і зробила фотографії поля для гольфа, "Галеону" — плавучого майданчика для відпочинку Януковича і парканів навколо резиденції.
— Акцію ми планували тижнів за три? — уточнює Ігор у Тетяни, та киває. — Хотіли 26 травня, до річниці відкриття Гостиного двору, зробити щось таке. Альпіністське спорядження взяли в мене. 2008 року ми також учотирьох лазили на кран. Відтоді ремені та каски лежали в мене вдома.
За 20 хв. долучається Марія Лебедєва.
Заходимо до кафе "Еспрессо Холік" на вул. Хорива. З нього видно вікна трикімнатки, де мешкають Ігор, Марія та її син 13-річний Северин. Винаймають житло тут, аби бути ближче до Гостиного двору.
У кав'ярні три столики, відвідувачів немає. Час від часу кавомашина заглушає розмову. Жінки замовляють каву, Ігор — зелений чай.
— Того дня біля Гостиного ми були годині о дев'ятій, — згадує Марія. — Хотіли о восьмій, але довго тренувалися вдягати альпіністське спорядження. Таня полізла першою. Ні я, ні Ігор не зрозуміли, як вона примудрилася. Там дві платформи бетонні. Драбина на висоті 3 метри. Намагаюся застрибнути на паркан, а в мене летить цеглина. Її кинув у мене охоронець у кепочці. Обличчя якесь неадекватне, білий весь від страху. Поцілив у паркан, а міг у голову. Я кажу: "Що ти робиш? Ти мене вбити міг!". Вони не є охоронці професійні. Це якісь найманці, чучела.
— Ми купили банер великий, 4 на 1,5 метра, — пояснює Ігор. — Написали на ньому: "Тут крадуть". Машу попросив зробити дірочки по краях. Хотіли продіти мотузку та причепити банер зверху на крані. Але тканина була синтетична — слизька. Я його собі на живота поклав, — ляскає себе по футболці. — Десь посередині крана транспарант випав і полетів під ноги охоронцям.
— Ми зверху бачили, що банер лежить припрятаний прямо за парканом. Кажу Ігорю: дзвони Едіку. Едік — теж один з активістів, стояв за огорожею. То він відігнув одну дошку від паркана й украв транспарант. Будівельним степлером прикріпили його до забора.
— Не нудно було сидіти на крані так довго?
— Маша весь час болтала по телефону. В мене було відчуття, що вона спеціально вилізла на кран поговорити, — сміється Тетяна.
— Я не болтала, я с прессой общалась, — перебиває її Марія. — Гарний зв'язок, до речі. У Фейсбук увесь час відправляла статуси. Перед цим не розповідали про акцію друзям. Боялися, що телефони прослуховують.
— Через годину нашого висіння приїхала пожежна машина. Один еменесник, років за 30, піднімається до нас на люльці, зупиняється метрів за п'ять. "Привіт. Я до вас поговорити", — каже. Говоримо: "Бачите, тут залишки пожежі видно (9 лютого горів дах Гостиного двору, активісти підозрюють підпал. — "ГПУ"). Тут усе поламано, розтрощено. Ми всі легітимні методи випробували, що робити тепер, не знаємо". А він: "Я тут був, коли пожежу гасили. Що це може бути, якщо не підпал? Тоді пожежників 40 хвилин не пускали вогонь гасити". Він перевірив карабіни, як ми причеплені. "Не хочете злазити? Ну, я тоді пішов".
— Один з активістів, що стояли внизу, почав тєму про ломку забора. Міліція почула, викликала "Беркут", — додає Ігор Луценко.
— Робітники з балконів дивилися на нас і кричали: "Ви несповна розуму! Дівчата, вам нема чого робити? У вас є діти?" — розказує Марія. — Ми могли сидіти скільки завгодно. Були обмежені лише в послугах туалету, і води в нас не було. Шоколадки мали, але без води вони не пішли. В Тані в термосі було трохи чаю з деревію. Ми його зразу випили.
— На початку п'ятої години вирішили злазити. Друзі втомились знизу нас чекати. Почався сильний дощ. Нас в РУВС забрали. У міліції добре ставилися. Питали, чи ми не хочемо в туалет, покурити, поїсти.
— Попов публічно обіцяв провести громадські слухання з приводу призначення Гостиного двору. Час іде, а слухань нема.
— Можна було би піти на компроміс — частину площі віддати під комерційну функцію. Але при цьому з аукціону продавати право використовувати цю площу. Наприклад, протягом 49 років. Ми втратили би тільки частину двору, і то тимчасово, — говорить Ігор Луценко. — А зараз весь він у руках ПАТ "Укрреставрація". Власники її на Кіпрі. Компанії, з якими вона пов'язана, мають стосунок до наближених осіб Януковича — Бойка, Фірташа та Кравця.
Де ховали померлих від сибірки, хотіли звести елітне житло
Ігор Луценко і Марія Лебедєва познайомилися на акції з захисту Пейзажної алеї 2007 року.
— Там хотіли звести будинок для дипломатів, — згадує Ігор. — Акцію робила громадська ініціатива "Збережи старий Київ". Ми долучилися до неї й відтоді разом. Відстояли Пейзажку. Будинок там не спорудили. Зараз алея — найулюбленіше місце відпочинку багатьох киян. Найбільші наші перемоги— це будинок на Гончара і Жовтнева лікарня. На Гончара припинили будівництво 9-поверхівки, через яку міг зруйнуватися Софійський собор. На території Жовтневої лікарні, на місці, де ховали померлих від сибірки, хотіли звести елітне житло.
3 
1
Коментарі
3