"Дали другу групу інвалідності. Отримував пенсію 72 гривні"

 

Понад 20 років киянин 54-річний Олександр Новосьолов ремонтує годинники. Робить це однією рукою. Другу відняло після інсульту.

З Олександром зустрічаємося в його квартирі в одному зі спальних районів столиці. Тут він облаштував майстерню. На невеликому столі лежить розібраний годинник і багато дрібних деталей. Збоку — червона настільна лампа.

— Щоб відновитися після інсульту, щотижня пішки ходив по два кілометри, — розповідає чоловік. — Ноги розробив, а от ліву руку не вдалося. Дали другу групу інвалідності. Отримував мізерну пенсію — 72 гривні. Щоб вижити, вирішив шукати роботу. Ніде не брали. Врешті вдалося влаштуватися в майстерню з ремонту годинників.

Новосьолов раніше був військовим. Після звільнення працював в організації "Київдержбуд".

— Мати справи з механізмами любив завжди, — каже він. — У школі займався в радіоаматорському гуртку. Згодом у Будинку піонерів вів фото- та радіогурток. Коли ремонтував годинники, інструменти для роботи тримав у зубах. Потім почав придумувати різні пристосування. Взяв зі старої лампи жорстке верхнє з'єднання. Закріпив на підставці, зафіксував там паяльник. Тепер не треба тримати його в роті. Однією рукою підношу деталь до паяльника — і деталь спаяна.

Майстер двічі на тиждень виходить на місцевий ринок. Там бере годинники на ремонт і віддає клієнтам уже полагоджені. Інколи замовники приходять до Олександра додому.

— Буває, за день приносять 20 годинників. На один витрачаю 50 хвилин. Але буває, що колупатися треба й два дні. За простий ремонт беру 50 гривень, складніший може потягнути на 250. Недавно лагодив годинник хлопцеві, який з АТО повернувся. Взяв гроші лише за деталі.

Олександр Новосьолов розлучений. Має дорослого сина. По господарству порається сам.

— Навіть готувати навчився однією рукою, — хвалиться. — Люблю робити салати, запікати рибу, тушкувати рагу і смажити картоплю. У квартирі завжди порядок. До цього привчила армія.

Чоловік проводжає до дверей.

— Конкуренції не боюся, бо завжди роблю якісно, — каже на прощання. — Колеги поважають. Говорять: "Навіть не віриться, що людина з од­нією рукою змогла так розкрутитися".

×