— У дитинстві жила в комуналці. Домашнього улюбленця не мала. Гралася із сусідським песиком Чарлі. Завжди підгодовувала бездомних тварин. Коли була в третьому класі, вчителька записала зауваження в щоденник: "Пішла з уроків годувати собак". Вже в дорослому віці завела кішку та вівчарку, — каже киянка 61-річна Тетяна ЛИТВИНЕНКО. У двокімнатній квартирі відкрила притулок для тварин "Другий шанс". Тримає 60 котів і сім собак.
Першу бездомну кішку Тетяна Литвиненко прихистила понад 10 років тому.
— Її принесла донька. А потім я потрапила в притулок для тварин. Там почалася епідемія. Засновниця Ірина Добролюбова попросила забрати кількох здорових котів, — продовжує. — Я взяла дев'ятеро, а потім вони "посипалися" мені на голову.
Кожній тварині даю ім'я. Кілька разів на день гладжу, розмовляю з ними. Неправда, що коти самі по собі. Якщо на них не звертати уваги, починають чахнути. Завдяки тваринам стала терплячіша. Навіть ходити почала повільніше, бо якщо рухатися швидше, то можна за когось перечепитися і впасти. Щоб поїсти, ховаюся у ванну. Каструлі з чимось смачним завжди ставлю подалі, адже коти вміють відкривати кришки. Як їм це вдається — важко зрозуміти.
Кожна тварина має свою історію. Взимку вісім років тому донька вийшла у справах. За деякий час повернулася з кішкою. Виявилося, присіла зав'язати шнурки, а кішка стрибнула їй на шию і почала обіймати як людина. Ніколи подібного не бачила — перший час тварина нас постійно обіймала. Рудого кота Гаврюшу знайшли в покинутому дитячому садку. Спочатку він на мене шипів, а потім почав звикати. Тепер, як тільки присяду, залазить на спину. Британського висловухого Семена змусила забрати до себе колишня колега. Скаржилася, що він її обтяжує, хоч мала будинок. Зрештою так набридла цим "забери Семена", що мусила привести його додому. Зміна місця проживання стала для тварини сильним стресом. Він хворів, протягом року двічі жовтів. Коли усвідомив, що тепер це його дім, де його люблять і доглядають, почав оживати. Зараз це розкішний британець, щоправда, старий.
На три дні тваринам вистачає 14-кілограмового мішка корму.
— На всі витрати пенсії не вистачає, тому підпрацьовую прибиральницею в зоомагазині. Також допомагають небайдужі люди, — говорить Литвиненко. — Грошей на утримання тварин іде чимало. Крім витрат на корм, наповнювачі для туалетів і ліки, потрібно також платити за послуги ветеринара. Сусіди не скаржаться. У мене в квартирі відносна тиша, немає неприємних запахів. Всі тварини простерилізовані й щеплені. Роботи біля них багато. Відколи почала доглядати за такою кількістю, схудла на три розміри. Вранці прибираю за домашніми улюбленцями. Потім виводжу на прогулянку собак, з ними гуляю чотири рази на день. 12-річну Фросю вигулюю окремо. Через поважний вік вона неповоротка, до того ж має зайву вагу. Ще одна собака Надька категорично відмовляється виходити з дому. Колись я її знайшла у сміттєвому баку. Тепер вона живе в шафі-купе. Думає, то її будка.
Тетяна Литвиненко закінчила Київський інститут інженерів цивільної авіації, зараз — Національний авіаційний університет. Там викладала, а потім працювала в банку. Двічі була заміжня. Має доньку й онука.
— 25 років тому донька принесла додому черепаху. Виявилося, подруга викинула на смітник, набридла. Дочка відшукала і прихистила. Черепаха і досі в нас живе.
"Аврора померла. Ми взяли пуделя"
Щодня Тетяна Литвиненко прокидається о 4:30. Готує їжу для бездомних котів.
— Роблю її з консервами чи печінкою. За порадою ветеринара, раз на день даю такі харчі і своїм тваринам, — розповідає Тетяна Володимирівна. — Раніше шукала для котів господарів. Тепер цього не роблю. Колись віддала одним людям гарне здорове кошеня. За деякий час зателефонувала дізнатися, як воно. Спокійно відповіли: "Аврора померла. Ми взяли пуделя". Ще одну кішку віддала сусідці. Невдовзі почала скаржитися, що не знає, де тварина справляє фізіологічні потреби. Порекомендувала купувати наповнювач для туалету. Виявилося, що для неї це дорого. Довелося кішку забрати назад.
3 
1
Коментарі