Двоповерховий будинок української співачки 63-річної Ніни Матвієнко стоїть неподалік Києво-Печерської лаври. Сюди вона переїхала із центру міста сім років тому.
— Це не мій будинок, а свекра. А я тут у невістках. У нас лише чотири кімнати, тіснувато як для п'ятьох душ. Нема вітальні, замість неї — кухня і веранда, — Ніна Митрофанівна сідає на плетений стілець на терасі. Вона в жовтому сарафані.
Приміряє по черзі три пари окулярів. На стіл кладе ключі від "фольксваґена".
— Я кермувати навчилася після сварки з чоловіком.
Із Петрусем мали їхати на день народження. Зчепилися, і він каже: "Я з тобою не поїду". Я нічого не доводила. Сіла в авто й поїхала сама. Відразу потрапила в затор. А там дуже добре їхати. І так я потихеньку доїхала в Биковню. Їжджу лише по тих дорогах, які знаю. Коли приїжджаю в центр, ставлю машину біля філармонії та йду гуляти. А коли отримую пенсію — паркуюся біля Головпоштамту.
Біля вхідних дверей нявкає біла кішка М'ята. Співачка відчиняє для неї двері в кухні, а тварина не хоче заходити.
— Та йди вже, — кличе, насипаючи котячий корм у мисочку. — Вона дворняга. Третій рік у нас живе. Народила одного риженького хлопчика і мало не померла при пологах. То ми її кастрували.
Із другого поверху з ящиками спускається її син 37-річний Андрій. Він художник. Нещодавно закінчив малювати ікону в Успенському соборі Києво-Печерської лаври.
— Андрій зобразив Христа з Богом. Три роки сидів там у тиші й малював. Бо купол нерівний, у формі чаші. Треба так вирахувати, щоб знизу гарно дивилось. Андрійку, ти кудись ідеш? — запитує сина.
— Ні, роблю генеральне прибирання, — відповідає той.
Окрім Андрія, у співачки є старший 39-річний Іван. Він чернець у Бахчисарайському монастирі.
— Іван завжди був віруючим, — говорить про брата найменша донька співачки 30-річна Антоніна. Зараз бере участь в співочому проекті "Голос країни". Щойно приїхала з репетиції. — Щоби прийти до такого рішення, спочатку він переїхав на Херсонщину. Там створив дитячу художню школу. Через якийсь час прийняв постриг. Зараз його звуть Януарій. Просить, щоб до нього зверталися саме так. Він також художник. Їздить по світових монастирях і переймає художню техніку.
Згадує, як у 10 років уперше поїхала з матір'ю на гастролі у США.
— Я в літаку навчилася співати. Мама каже: "Що ти будеш за сценою сидіти? Давай краще ділом займатимешся". В усіх 14 концертах я брала участь. Сиджу за сценою і чекаю на свій вихід. Співаю і бачу — люди плачуть. Думаю: "Чого ж це вони?" Потім мама пояснила, що я їх так розчулила. Вони мені в кишеню гроші клали. Це був шок для мене. Прибігаю до мами і кажу: "Дивися, долари". До того таких грошей не бачила. Батьків тоді підвели з гонораром, і виходить, що я повністю оплатила поїздку. Ще й фортепіано мені купили на здачу. Мама тоді сказала: "Якби не ти, ми повернулися б із порожніми руками".
Сходами до будинку піднімається чоловік співачки — 61-річний Петро Гончар. Він директор столичного музею Івана Гончара. У шлюбі пара 40 років.
— Годувальник сім'ї йде, — говорить Ніна Митрофанівна, відчиняючи йому двері. — Раніше Петруся повісила в рамку на стіну, але мусила зняти, взяти батога і виховувати по-новому. Думаю, тепер він мені вдячний. Усе життя присвятив музею. Спочатку я мала претензії, що всі сімейні гроші туди йшли. Тепер мовчу. Сама кошти туди вкладаю.
2 
1
Коментарі