"Чекала його з війни. А він повернувся і заявив, що зустрів іншу"

 

"Два роки тому мені розповіли сусіди, що в нашій квартирі повісився чоловік, — пише 37-річна Олександра з Полтави. — Це було ще 10 років тому. Коли ми купували квартиру, попередні власники не зізналися. Після цієї історії я почала відчувати чиюсь присутність удома. Боюся сама ночувати. Коли чоловік їде у відрядження, кличу до себе сестру чи подругу".

Надсилає фото, зроблене у вітальні, де сталося самогубство. Листи коментує київський біо­енергетик Мирослав Олійник.

— Щоб очистити енергетику на місці вбивства чи самогубства, варто покропити оселю свяченою водою та обійти всі кутки із запаленою громовицею. Її освячують у церкві на Стрітення 15 лютого чи перед Великоднем. Енергетика у вашій оселі хороша. Не накручуйте себе і не поспішайте виставляти квартиру на продаж.

"Донька чотири роки зустрічалася з Олегом, — пише Софія Михайлівна з Рівненщини. — Планували навесні одружитися. Ми гроші на весілля збирали. Вона чекала його з війни. А він повернувся і заявив, що зустрів іншу. Для доньки це був удар. Оксана перестала ходити на роботу, тижнями сиділа вдома. Каже, що досі його любить, але зраду ні за що не пробачить. Із його батьками ми перестали спілкуватися. Жили по сусідству, останні два роки називали одне одного сватами. Чи не залишиться наша донька без пари?"

У конверт вкладає фото дівчини. Оксана у чорній міні-сукні. Волосся заплела в косу. На грудях — золотий ланцюжок із кулоном у формі серця.

— Донька зустріне свою пару до кінця року. Поберуться наступної весни. Хлопець допоможе їй пережити втрату коханого. Матиме двох донечок. Образа залишиться в її серці на все життя, бо хлопця вважала своїм судженим. Олег довго з новою дівчиною не буде. Розбіжаться до кінця року. Привезе батькам іншу невістку. Але поживуть кілька років і теж розійдуться. До Оксани час від часу в нього спалахуватимуть почуття. Шукатиме спосіб її повернути. Не варто піддаватися на умовляння. Хай береже і цінує того, хто буде поруч із нею.

"Ми з Геннадієм познайомилися 1993 року, — пише 44-річна Алла Дмитрівна з Полтави. — Два роки зустрічалися. Сім — прожили у шлюбі. Більше я не витримала. Пиячив і бився, виганяв із хати. Він знайшов іншу жінку, я вийшла заміж удруге. Виховувала двох доньок, народила сина від другого чоловіка. Василь був спокійний і добрий, але я його не кохала. ­Часто згадувала Геннадія. У серпні 2014 року зустріла його в місті. Блідий, худий. Трохи поскаржився на свою жінку. І так мені його шкода стало. Пішли вдвох у кафе. Сиділи дві години. Він розказував про своє життя, я — про своє. Не знаю, як так сталося, що того вечора ми зняли номер у готелі і переспали. Потім почали зустрічатися таємно. А через місяць я забрала дітей і пішла від Василя. Не могла більше його обманювати. Геннадій покинув свою Олену. Через 12 років після розлучення ми розписалися вдруге. Тільки тепер я розумію, що даремно довірилася своїм почуттям. Він ­знову ­випиває. Тиждень-два тверезий, а потім на місяць іде в запій".

Надсилає фото, зроблене у листопаді торік. Геннадій у коричневому кожуху, Алла — у чорній норковій шубі.

— Наступного року станете бабусею. Старша донька вийде заміж восени. Це допоможе вам відволіктися від сімейних негараздів. Не шкодуйте за стосунками, які втратили. Ви довірилися серцю. Василя не повернете. Він не може пробачити вам зраду. Чоловік зав'яже з випивкою, коли змінить роботу. На чарку його підсадили напарники.

×