Колишня дружина екс-президента Віктора Ющенка — 52-річна Світлана Ковальчук живе у двоповерховому будинку в селі Іванковичі Васильківського району на Київщині. Переїхала сюди 2000-го, за два роки після розлучення. Взяла шлюб із Сергієм Ковальчуком. Він на 10 років молодший. Кажуть, був водієм Ющенка.
В Іванковичах приблизно тисяча жителів. У дворі сільради підстрижений газон, нові пластикові вікна.
— Знаю, що перша дружина Ющенка живе в нас, — не підводить голови від документів на столі секретар сільради Наталія Володимирівна. — Але ніколи її не бачила. Коли багатії з Києва купують у нас хати, то оформляють документи через юристів. Інколи господарів не знаємо взагалі.
Дорогу погоджується показати низенька Лідія, яка чекає у приймальні.
— Ви до церкви Андрія Первозваного їдьте, вона там на службах співає. Думаю, досі жаліє, що розвелися з Ющенком. Знайшла собі молодого, гарного. Кажуть, після розводу чоловік їй машину з водієм лишив, а вона і влюбилася в нього.
Біля церкви двоє будівельників споруджують дзвіницю. Вийняли чотири плитки і забивають палі. В будній день службу не правлять. У сусідніх будинках домофони, камери відеонагляду. Жодного перехожого, проїжджають лише машини.
— Тут ніхто нікого не знає, — каже місцевий Геннадій. Він добу через три чергує біля шлагбаума, отримує 1,2 тис. грн. — Живуть за високими парканами, з охороною ходять. Самі скромні дома по півтори тисячі "квадратів" мають. Он на той забор 16 вагонів камня пішло, а ковані ворота 12,5 тисячі доларів стоять. Один газовий магнат на свій участок тисячу смерек привіз. Каже, за Карпатами сумує, буде ліс садити.
Неподалік у дворі двоє чоловіків у шкірянках ремонтують машину. Шукають у мішку ключі для гайок.
— Це та, що під монашку косить? Вона в двухетажному домі під красною черепицею живе. Ходить тільки в чорному і шапочку, як у монашок, носить. Показує, що скромна, в маршрутках у Київ їздить, — говорить один. — Сам бачив, як на зупинці стояла. Кажуть, служанками в дом двох монахинь найняла з Києво-Печерської лаври.
З двору Світлани Ковальчук двоє чоловіків у камуфляжі виносять замащені бетоном відра. Подвір'я розміром 3х4 м майже повністю забетоноване. Між воротами і гаражем на цокольному поверсі є крите місце для машини. По металевих дротах плететься виноград. Вікна закриті жалюзі.
— Я щас махну рукой, и вас пристрелят, — високий будівельник заламує мені за спину руки, вириває фотоапарат. — Тут усе під охороною. Це приватна територія, і дорога теж. Фотографувати не можна.
Він блакитноокий, із густою бородою до грудей, як у священика. Двоє інших ходять, опустивши голову, на запитання не відповідають.
Через дорогу від обійстя закладають фундамент. Кажуть, Світлана Іванівна там будує церкву для родини. Уже знайшла молодого священика з Житомирщини, який у ній правитиме.
На дзвінок у хвіртку сусіднього будинку виходить чоловік. За його спиною великий собака у вольєрі гавкає і кидається на клітку.
— Світлана дуже замкнута, тільки вітається, — кілька разів намагається закрити переді мною двері. — Говорить тільки з церковниками. Як піст, так у неї люди в чорних рясах гостюють. Деколи круті машини привозять знатних попів. Вона в Московському патріархаті. У нашому селі аж дві церкви російські, одну Світлана помагала строїти. Донька і син до неї часто приїжджають — самі, без охорони. Віталіна простіша, привітається, спитає, як виноград уродив. Андрій, видно, що по кабаках любить гуляти. Весь вичищений, вигладжений, як нова копійка.
1 
1
Коментарі