Володимиру Бистрякову 13 грудня виповнилося 59. У вівторок "ГПУ" привітала композитора по телефону. А в середу, опівдні, з букетом білих лілій ми поїхали до іменинника.
Бистрякова застали на зйомках чергового "Золотого гусака" — у ресторані "Козачок", на Осокорках, стилізованого під український шинок.
— Ходімо на двір, поговоримо, — кивнув у бік дверей іменинник. — Це українською треба спілкуватися? — діловито поцікавився.
На ньому були темні брюки, біла сорочка, а під нею — якраво-бірюзова футболка. Я вручила Бистрякову квіти, він мило кивнув.
— Де б нам стати? — крутив головою по боках композитор. — Давайте я спочатку з квітами сфотографуюся. Отак. І отак ще можна! — позував він перед камерою.
Верхнього одягу не накинув. Сказав, що не змерзне, якщо швидко. Говорив російською.
— Ох, коли нова квартира, навіть якщо вона 130 метрів, а приходить багато людей... тобто друзів... — почав він, — усіх треба на щось посадити, смачно нагодувати. А головне — щоб усім було видно, що відбувається. Було дуже шумно і весело, бо кожен припас якусь хохму...
Розкажіть найцікавіші.
— Їх так багато... Ага, ага, — зосередився Бистряков. — Якось Чигляєв і Паперний поверталися із Сімферополя, від нашого спільного друга — директора коньячного заводу. Ясно, що вони були... — хитро всміхнувся пан Володимир, — дуже веселі й "нарядні". Валерій ліг спати, а Євген пішов до знайомих дівчат у сусідній вагон. Вертається з двома величезними синцями під обома очима. А хто побив — не пам"ятає. Чигляєв тільняшку розриває, — схопив себе за барки композитор. — Кричить: "Ми не здаємось, ми помстимося!" І побіг до дівчат розбиратися. З"ясувалося, що Женя тримався за двері купе, а коли поїзд рушив, двері "поїхали" і він сам собі прищемив обличчя... Знепритомнів, а потім зі сльозами на очах доводив, що на нього напала якась сволота.
Він засміявся.
— А ще одна історія, — увійшов у смак Бистряков, — сталася з Давидом Черкаським. Є коронна фраза, що заміняла йому і цензурні, й нецензурні слова: "Я еду в Харьков". Отож ми втрьох — Паперний, я і Черкаський — їхали у Дніпропетровськ. Додіка залишили з речами на вокзалі, як біженця. А самі дали 50 копійок у бюро оголошень, і на весь вокзал пролунало: "Пассажир Черкасский, отправляющийся в Днепропетровск, вы едете в Харьков!"
Потім зі сльозами на очах доводив, що на нього напала якась сволота
А що вам подарувала дружина?
— Великий набір для гоління, шампуні там усякі. А головне... Я ж старший на 36 років. То я, як батько, попросив її добре поводитися... Всі чомусь дарували якесь "мильно-рильне" причандалля, — підняв він брови. — Ну те, що по хазяйству не потрібне. Чигляєв приніс відро з трьома живими форелями. Ми їх випустили у ванну, і вони там одразу здохли. Дякую пану меру за нашу воду! — картинно вклонився композитор.
А дітки щось дарували? — допитувалася я.
— Ну, вони у мене від першого шлюбу, — весело відповів Бистряков. — То старша "дєтка" навчається у ГІТІСі, дзвонила з Москви. А молодший, Жора, сьогодні прийде мене цьомати.
Свої пісні ви співали?
— Боже борони! Я ненавиджу свою музику, — відмахнувся букетом Бистряков. — Якось ми з Караченцовим у Нову Зеландію їздили і здуру пообіцяли там сольний концерт. Люди отримали чотири години задоволення, а ми мало не вмерли.
Розкажіть останній анекдот про себе.
— Краще анекдот про Тимошенко, який я придумав. Через два дні вона сама розповіла його в ефірі. Запитання: чим відрізняється Юля Володимирівна від Жанни д"Арк? Відповідь: практично нічим, тільки Жанна ніколи не цікавилася Нікопольським феросплавним.
На цьому іменинник попрощався і, прихопивши квіти, побіг на знімальний майданчик.
2 
1
Коментарі