Відчинивши двері своєї тернопільської квартири, Борис Гора, 37 років, запросив проходити, а сам сів за швейну машинку, яка голосно затарахкотіла під його руками. У кімнаті повно всіляких пасків, блискавок, застібок, клаптів тканин. З коридору визирає колесо велосипеда. Велосипедів там аж три.
Що шиєте? — цікавлюся.
— Гроші, — сміється Борис. — Це наплічник. Без нього — нікуди. Рюкзак, зроблений власними руками, обходиться дешевше — 130–150 гривень. А в магазині менше як за 200 не купиш. За три-чотири дні я можу пошити не гірший. Дружина кроїть, а я вже ліплю докупи. Вона й сама пробує шити маленькі наплічники. Здебільшого виготовляємо їх із парашутів і капрону, щоб не гнили. А перший наплічник пошив у шостому класі, — пригадує. — Він швидше нагадував торбу.
До домашньої "майстерні" зазирає дружина Світлана.
Спілкуватися лише українською, не вживати спиртного, не курити
— Коли познайомився з нею, рідні зраділи, — каже він. — А коли вирішив одружитися — ще більше. Сподівалися, нарешті одумаюся. Пам"ятаю, — сміється Борис, — по Тернополю ходив анекдот: "Гора женився". Ніхто не вірив, бо я був затятим холостяком, який ніколи не брав із собою в походи дівчат. Мене не можна було "одомашнити". Ми зі Світланою не такі, як усі. Познайомилися з нею в печері. І весілля святкували в печері Млинки, що в Чортківському районі. Не мали ані грошей, ані великого бажання святкувати десь у кафе. А печера — це так по-домашньому...
— Ми запросили лише тих, кого справді хотіли бачити, — приєднується до розмови Світлана Гора, 36 років.
Який одяг на вас був? — запитую.
— Борис пошив собі комбінезон бронзового кольору, з парашута. А свій, білий, віддав мені.
А як же біла сукня, вельон, квіти?
— Хотілося цього, — трохи засмучується вона. — Навіть не білої сукні, а українського вбрання.
Музика грала у печері?
— Ми навіть танцювали, — розвеселився Борис. — Спеціально до весілля провели під землю електрику. Там був дизельний мотор. У печері освітлення було, магнітофон, ми слайди дивилися — з мандрівками. А ще взяли гітари.
— Це значно приємніше, ніж сидіти в ресторані й спостерігати за гостями, половину яких уперше бачиш, — додає жінка.
Світлана зізнається, що її батьки спочатку не сприймали Бориса, мовляв, і вдягається не так, і поводиться. А його рідні, навпаки, невдовзі розчарувалися, коли з"ясувалося, що й невістка "така сама".
Потопили лише пару наплічників з документами і грішми
Бориса навіть у тріскучий мороз можна побачити у місті на велосипеді. У Тернополі давно впізнають його велосипед. Але не всі знають, що це — той самий Гора, який побував на Кавказі, в Карпатах, у Татрах. Велосипедом об"їздив Південне узбережжя Криму, Хортицю. Був на Уралі, в Алтаї, Саянах, на Хібінах. Найдовша його мандрівка — 1700 кілометрів — до Вроцлава.
Що треба вміти, аби піти з вами в похід?
— Спілкуватися лише українською, не вживати спиртного, не курити. Мати туристичне спорядження, продукти та гроші на транспорт. Кого зловимо з цигаркою, одразу виганяємо. Є такі, які йдуть із нами в похід лише задля того, щоб кинути курити. Один викладач з політехнічного кинув — досі мені дякує.
Як вас сприймають у чужих краях?
— У Європі — дуже добре. А от у Кацапії гаплик повний. Це військова країна. А Кавказ — щось таке взагалі... Там щоразу перевіряють паспорти. Ми не прикидаємося місцевими москалями і носимо або жовто-сині бандани, або куртки чи значки. І спілкуємося тільки по-українськи. А це багатьох там бісить. Не раз нам говорили:" Хто ви такіє?" Мовляв, вашої країни нема, і ви ніхто. У мене в паспорті викреслені слова російською мовою. Один міліціонер за це вчепився. Тягали по відділках, через комп"ютер перевіряли документи — чи я не терорист.
А в екстремальних ситуаціях побували?
— Минулого року в Саянах перевернувся катамаран. Але обійшлося, лише потопили пару наплічників з документами і грішми, а ще — казани, в яких варили їжу.
А дітей в походи берете?
— Аякже! Любомир та Аліна є дітьми природи. Вони з нами в походах з однорічного віку.
1969 — народився Борис Гора
1970 — народилася Світлана
1989 — познайомилися у печері Млинки
1990 — перше спільне сходження на Кавказ
1991 — одружилися у тій самій печері Млинки
1992 — народилася Аліна
1995 — народився Любомир
2 
1
Коментарі