Киянин 28-річний Борис Гришкевич став одним із лауреатів конкурсу інтернет-ресурсу "ЮТуб". Він відзняв короткометражку "Іванки" про день із життя закарпатських вівчарів.
— Якраз готуюся до поїздки в Америку. 23 січня виліт, а вже 27-го відбудеться презентація нашої роботи, — говорить. — Візу отримав без проблем. Переліт, проживання й екскурсії по Солт-Лейк-Сіті оплатили організатори конкурсу. На всіх учасників фестивалю витратили 80 тисяч доларів.
Зйомки були торік 24 липня.
— За умовами конкурсу, треба було відзняти, як пройшов один день для будь-якого жителя планети. У липні ми з колегами виїхали у Славське на Львівщині. Там знімали рекламний ролик. Коли скінчили роботу, друг Діма Міняйло запропонував поїхати на Закарпаття. У Києві якраз стояла страшна спека, тому я не дуже й відмовлявся.
На Закарпатті кияни завернули на Міжгірщину. Поблизу села Пилипець вирішили піднятися в гори.
— Піднімалися довго. Я вже пошкодував, бо спускатися було ще важче. Під лісом на одній із полонин помітили овечу отару. Підійшли ближче, познайомилися із вівчарями. За старшого там був Василь Гурзан. Отарити йому допомагали брат Іван та односелець Михайло. Я тоді й подумав, що кращого сюжету для конкурсу не знайду. Хотів зняти своєрідне продовження "Тіней забутих предків" Параджанова. Запитав у хлопців, чи вони не проти зйомок. Ті згодилися.
Наступного дня Борис із товаришами повернулися до Славського, телефоном викликали зі столиці колег.
— Із Денисом Мельником і Дмитром Міняйлом знову подалися на Закарпаття. Приїхали туди ввечері й розбили намет недалеко від стійбища овець. Знімати домовилися вранці. Всю ніч я не міг заснути, хвилювався, щоб не проспати. Уранці пішов будити вівчарів, а ті кажуть, що можу ще годину відпочивати. Піднялися о шостій по Києву. Знімали фотоапаратами "Кенон" із функцією відео.
Документальний фільм починається кадром, як один із вівчарів розпалює вогнище, варить на ньому в турці каву. Інші чоловіки вмиваються, моляться.
— Знімали 8 годин на 70 гігабайтів. Могли й більше, але картки пам'яті на апаратурі виявилися заповненими. Коли хлопці поснідали, пішли доїти овець. Потім із села прийшла дружина старшого вівчаря Калина Гурзан. Вона допомагала їм робити сир зі свіжоздоєного овечого і козячого молока. Після цього отару загнали на пасовище. Всі ці кадри потрапили до стрічки.
Роботу вівчарів називає важкою:
— Це так складно, що мама не горюй. Хлопці розповідали, як на отару нападають вовки. Як украдуть тварину — за неї доведеться господарям заплатити. Як не можуть украсти вівцю, то тягнуть пса. Якби мені запропонували на день помінятися ролями — не витримав би тих умов. Сподобалися пісні, які вівчарі співали біля вогнища ввечері. Говорили вони на діалекті, але ми порозумілися.
Після зйомок Борис із колегами повернувся до столиці. Там фільм змонтували. Півгодинна стрічка поділена на три частини по 10 хв. У серпні Борис надіслав короткометражку на конкурс.
— Про результати дізнався за два місяці. Але організатори попросили не розголошувати, доки не підготують офіційний перелік переможців. Тільки недавно, на початку січня, оголосили підсумок.
"Іванків" та ще 25 короткометражок переможців з інших країн змонтують у єдиний фільм. Цю стрічку презентують на фестивалі 27 січня.
— Це робитимуть режисер Кевін МакДональд із продюсером Рідлі Скоттом, — каже Борис. — Жодних грошей і пропозицій від американців після перемоги не отримував. Як повернуся з Америки, хочу взяти участь у проекті Володимира Тихого "Україна, гуд бай".
2 
1
Коментарі