"Зі світлим довгим волоссям я подобався дівчатам-підліткам. Тепер до моїх шанувальниць приєдналися жінки старшого віку. Мене стали рідше впізнавати. У ресторані можу сісти на найвиднішому місці, й до мене ніхто не буде чіплятися", — каже співак 20-річний Борис Апрєль в одному із ресторанів, що у столичному парку Шевченка.
Місяць тому артист презентував свій перший альбом "Інкогніто".
— Так називається й пісня, з якою вперше вийшов на сцену в новому образі, — замовляє чай з ароматом суниці. Він у світлій кофті з капюшоном. — Написав її випадково. Коли втік із телепроекту "Фабрика зірок. Суперфінал", у ялтинській крамниці побачив буддійську книжку з такою назвою. Слово постійно крутилося в голові. Тексти майбутніх пісень часто приходять уві сні. Біля ліжка маю ручку та блокнот, щоб записати.
Борис народився у кримському селищі Чорноморське. Має 25-річну сестру Анну та брата Георгія, 21 рік. Брат навчається на геолога, Анна має меблевий магазин. Їхня матір працювала секретаркою, а батько будував кораблі.
— Тато постійно був у відрядженнях, тому з ним рідко бачилися. Я до своїх батьків не прив'язаний. Батьки дають життя, а дитина вже сама мусить обирати свій шлях. У школі вчився непогано, хоча не любив точних наук. Із дитинства марив сценою. Постійно співав. Учителі виганяли мене за двері, бо на уроках мугикав собі під ніс.
Після закінчення школи Борис утік із дому.
— Батьки хотіли, щоб я був юристом чи економістом. Після школи мав їхати на навчання до Таврійського університету, та подався до Києва. Уперше втік із дому в 7 років. Тоді батьки сварили мене за погані оцінки. Я нишком зібрав речі й пішов до товариша на два дні. Батьки, коли довідалися, лаяли, на два тижні посадили під домашній арешт.
Два роки Борис Апрєль — вегетаріанець.
— У якийсь момент зрозумів, що не можу їсти м'ясо. Це те саме, що з'їсти кішку чи собаку. Відмовився від молока і яєць. Їм тільки овочі, боби та фрукти. Весь цей тиждень у ресторанах їв вегетаріанську піцу.
Навесні 2011-го відкриє власну арт-галерею.
— У ній буду виставляти свої картини. У мене переважно абстрактні малюнки та портрети. Роботи продаватиму, а гроші віддаватиму на благодійність.
На виході з ресторану чекають зо три десятки шанувальниць.
— Це тобі від Сніжани, Натусі та від мене, — жінка років 40 цілує Бориса в щоку. Простягає йому пакет із подарунками. Борис дістає звідти дитячі брязкальця.
Учителі виганяли за двері, бо на уроках мугикав під ніс
— Це ж іграшки для дітей, — каже. — Ви хочете, щоб я знову повернувся в дитинство?
— Ні, ми хочемо, щоб ти ніколи з нього не виходив.
Дівчата ведуть Бориса до лав у парку. Розповідають, що розфарбували їх спеціально для нього. На трьох лавах срібною фарбою написано "Боря", збоку — коло із різнокольорових зірочок.
Борис сідає, фотографується із шанувальницями. Жінки охають, дівчата пищать.
— Прихильниці дарують мені посуд, іграшки, статуетки та картини. Вчора одна дівчина вручила буддійський дзвін. Як слухаю його, забуваю про все на світі.
3 
1
Коментарі
4