Режисер Олег Бійма, 58 років, у столичному кафе "Купідон" замовляє каву й коньяк із лимоном.

— Більше року ходжу на штурм Кабміну, секретаріату, — розповідає, пригублюючи коньяк. — Воюємо з головою Держкомтелерадіо мільярдером Едуардом Прутніком.

Каже, Прутнік хоче ліквідувати студію телефільмів, гендиректором якої донедавна був Бійма.

— Студія розташована на березі Русанівської протоки, райська місцинка, — уточнює. — Почалися всілякі перевірки: КРУ, ГоловКРУ, податкова… Студія була на підйомі, робили по 50–60 фільмів на рік. Ця боротьба довела мене до лікарні: почала відніматися рука, треба було оперувати.

У день операції, 30 січня 2007-го, Біймі повідомили про звільнення.

— А в серпні з"явилася "бригада" — працівники міліції, судовий виконавець, чиновники Держтелерадіо і 20 молодих хлопців, буцімто з юридичної академії. Вибили двері, на сейфах болгарками вирізали замки. Оператора, який намагався це зняти, ледве не скинули зі сходів.

"Укртелефільм" став державним спеціалізованим підприємством.

— ДСП, дрєвєсно-стружечная пліта, — іронізує. — Чим вони спеціалізовані — загадка. Знищені відеомонтажні, звукові, тонувальні ательє. За рік не зняли жодного фільму. Колектив викинули за ворота.

Питаю Олега Івановича, на що живе.

— У мене єсть мама, яка пенсію отримує. Я багато зробив фільмів і якісь кошти, звісно, під подушку поклав, — поправляє окуляри. — Колись режисеру Сергієві Данченку сподобалися мої серіали "Пастка" і "Злочин з багатьма невідомими". Богдан Ступка розповідав, що Данченко все допитувався: "Звідки той Бійма?". Чомусь вважав, що я родом з Галичини, з якогось глухого села або з гір.

Пригадує, як на початку вересня 1965-го потрапив на прем"єру "Тіней забутих предків" Сергія Параджанова в кінотеатрі "Україна".

— Всі квитки розкупили. Мені, десятикласнику, дісталися найгірші місця — в перших рядах. Вийшов Іван Дзюба й сказав, що в Україні почалися масові арешти. Назвав прізвища. Що тут почалося! — ґвалт, крик, сексоти заметушилися. Дзюбу якісь особи потягли зі сцени...

Ступка кричав: "Кидаю все і їду в Київ!". Я відповідав: "Їдь!"

Додає, що вийшов на сцену Василь Стус.

— "Товариші, — саме так сказав Стус, — товариші, не дамо повторитися 37-му року!". На весь зал включили сирену. Він намагається перекричати її, а гебісти тягнуть його зі сцени. У Стуса тоді пішла горлом кров. Обивателі почали тупотіти ногами: "Убєрітє провокаторов!".

Із Параджановим потім познайомився?

— І з Іваном Миколайчуком, — додає, — але близького спілкування не було. В мене дурна звичка: не працювати з зірками. Я їх боявся. Перші зйомки з Богданом Ступкою у фільмі "Гріх" були каторгою, — замовляє ще 50 грамів коньяку. — У мене псувався настрій за кілька днів до його появи. Ступка часто кричав: "Кидаю все і їду в Київ!". Я відповідав: "Їдь!". А вже у фільмі "Пастка" було райське порозуміння. Ступка водив мене вночі по своїх львівських друзях. На третій день я сказав: "Богдане Сильвестровичу! Ось тобі квиток, і їдь додому, бо я не витримаю".

Розпитую про еротику в його фільмах.

— Наталя Єгорова у фільмі "Хочу зробити зізнання" мала роздягатися. Щоб не робити ажіотажу, між зйомками роздягалася й лягала засмагати. Щоб в інтимній сцені не було напруженості, я роздягався сам і купався з оголеними актрисами, — куштує лимон. — Професія змушувала кудись бігти, в когось закохуватися. Але не одружуватися. У мене поганий характер. Я лише здаюся пухнастим.

Живеш із мамою?

— Так, біля Дому кіно. Старий будинок, розбомблений у війну й поновлений полоненими німцями. Я там народився. Малому снився сон, наче приходять гості на день народження. Мають підніматися, а ліфту немає і сходи без перил. Мати, Ніна Дмитрівна, розповіла згодом, що коли була вагітна мною — ходила по сходах без перил... Їй пророкували потрясаюче майбутнє. Вважали, що в неї голос як у Оксани Петрусенко. Мама двічі вчилася в консерваторії: під час евакуації у Свердловську, потім у Києві. Але не закінчила, бо чоловік-офіцер вважав, що вона мусить мотатися з ним по місцях служби.

А ти співаєш ?

— На родинні свята граю на фортепіано, а мама співає. До речі, сьогодні її день народження.

Пригадує, як із друзями святкував у ресторанчику "Кукушка" закінчення 1-го курсу.

— Сів за рояль. Від якоїсь завідувачки овочевої бази пішли замовлення. Долучилися інші. Однокурсники кажуть: "По пятьоркє!". Коли закінчив, дивлюсь — купа пожмаканих п"ятірок на роялі. Мене це злякало, подумав: "Боже, до чого я дожився!". Не взявши нічого, втік. Однокурсники забрали ті гроші, і наступного дня ми їх пропили.

1949, 19 квітня — Олег Бійма народився в Києві в родині військового та співачки
1966 — вступив до Київського університету на іноземну філологію
1972 — закінчив Київський театральний інститут
1988 — зняв фільм "Блакитна троянда"
1993 — стрічки "Пастка" і "Злочин з багатьма невідомими"
1996 — зняв багатосерійну стрічку "Острів любові"; отримав Шевченківську премію
2000 — очолив "Укртелефільм"
2007, січень — звільнили з посади

×