Від Умані до Берестівця на Черкащині їдемо автобусом 20 хв. Перед селом розбиту дорогу змінює новий асфальт зі свіжонамальованою розміткою. Берестівець називають найщасливішим селом області. Має освітлені вулиці з 24 камерами відеоспостережень, мальовничий парк із двома штучними озерами. Є новий храм. Будують супермаркет і стадіон для жіночої футбольної команди.
Виходимо у центрі села на зупинці з намальованим голубом миру. Поряд — адміністративно-культурний комплекс. У ньому розташовані сільрада, клуб, спортзал. На фасаді зображені танцюючі хлопець і дівчина в національному вбранні. Тут же розмічена стоянка для автомобілів.
— Від журналістів пішло, що Берестівець — найщасливіше село Черкащини. Десь так воно і є, — говорить 57-річний Сергій Яременко, сільський голова. За освітою — агроном. Працював за фахом вісім місяців. Уперше обрали головою 30 років тому.
Зустрічаємо чоловіка біля входу до адміністративно-культурного центру. Високий, коротко стрижений, із бровами-дугами. Одягнений у синю сорочку та джинси. Яременко запрошує до просторого кабінету, сідає у шкіряне крісло. Позаду нього висить картина "Слова мудреців".
За склом у шафі стоїть диплом районного конкурсу "Сільська рада року" в номінації із забезпечення правопорядку.
— Усе зроблено в селі завдяки товариству, — каже Сергій Яременко про ТОВ "Берестівець". Воно вирощує зернові, розводить свиней і овець. — Торік сільська рада зі свого бюджету 800 тисяч вклала в ремонт будинку культури. У цьому за 200 тисяч перемонтували сільраду. Решта — новий парк, став, асфальтування доріг — за кошти товариства. Торік вклали у село вісім мільйонів, цього року — шість. Дають грошову допомогу хворим, пайовикам на свята, дні народження. Під опікою тримають жіночу футбольну команду "Берестівець-Ятрань". Купили їм автобус "Форд". Улітку возять школярів на екскурсії по області. Є автомобіль "Рено", що доправляє хворих у лікарні Черкас і Києва. Зараз будуємо стадіон і робимо ремонт у дитсадку.
У селі 820 мешканців. Працюють на чотирьох фермах товариства. П'ятеро орендарів тримають стави.
— Все працездатне населення зайняте роботою, — додає голова. — Плануємо ще побудувати готель, бо приїжджає багато гостей відпочивати біля озер.
Із хат, може, одну-дві продають за 7–10 тисяч доларів. Багато переїжджають сюди із сусідніх сіл.
У клубі проходять дискотеки, розписують молодят. На весілля село дарує 5 тис. грн, на народження дитини — 2 тис. грн.
— Зараз усі на огороді. Будуть холода, то підтягнуться. Тут жінки після занять талію шукають, — говорить 55-річна Надія Нагорна. Показує тренажери у новому спортзалі. Одягнена в довгу блакитну футболку, бриджі та домашні капці. Працює технічкою.
— Село хороше. Тільки треба розвивати більше виробництво, щоб робота молоді була. Та і безпечно тут. Хіба поб'ються на п'яну голову. А кілька років тому невідомі хати обкрадали. У колгоспі якось скирту соломи підпалили. Коли ж поставили камери відеоспостереження, нема такого, — продовжує жінка. — У нас на клумбі щовесни садять чорнобривці у формі карти України. Якось бачимо, а квіти повиривані. Думали — до чого люди дійшли, що таке роблять. Коли ж дільничні глянули на камери відеоспостереження — сміялися. То кури були.
У глиб села йдемо з керівником відділення пошти 40-річною Вікторією Білоус. Вона невисока, худа. Довге волосся зібране на маківці. Багато усміхається.
— Тут у нас стадіон будують. Буде грати підшефна жіноча футбольна команда, — показує Вікторія на обгороджене бетонним парапетом поле. — Колись тут грали у футбол школярі. Поряд двір учительки, то постійно били їй у город м'ячем.
Ідемо асфальтованою дорогою, оточеною штучними озерами. Одне вирили торік, друге — за радянських часів. Ловити рибу заборонено. Обабіч дороги — ліхтарні стовпи, розфарбовані у синьо-жовтий. До них прикріплені вазони з рожевими квітами.
— На новому озері зробили пляж. Бесідка посеред нього. У сезон — повно приєзжих.
Жінка веде до парку "Вікторія" за озерами. Його відкрили рік тому. На огорожі висить табличка про заборону куріння і вигулу собак. На лавці сидить група дітей із рюкзаками. Головна доріжка вистелена плиткою. Парком розставлені півметрові статуї Купідона та Венери Мілоської.
— Думаю, назвали "Вікторія" на честь перемоги сільського керівництва, — розказує Вікторія Білоус. — Була у парку лише раз, хоча щодня проходжу повз нього. Поставили бесідочку, місце, схоже на англійський Стоунхендж, фонтан, дитячий майданчик. На вечір тут багато діток із мамами, школьніків.
За парком зводять маркет. Огороджений металевим парканом із вмонтованими ліхтарями.
— Отримуємо 7 тисяч зарплатні. Нам хватає. Продукти в селі купую, одяг — в Умані. Із розваг — ходжу в клуб на діскотєку в п'ятницю і суботу, — говорить 21-річний Микола Деркач. Чорнявий, середнього зросту. Одягнений у темну футболку й штани. Розмішує у відрі будівельну суміш.
Цією ж вулицею доходимо до фельдшерського пункту. З вигляду — добре відремонтована хата. Біля будівлі облаштована стоянка для велосипедів.
— Давайте тільки швидше. У мене немає часу, — фельдшер 53-річна Лариса Яременко у своєму кабінеті заповнює товстий журнал — чекає обласну перевірку. Швидко показує стоматологічний та оглядовий кабінети. У них — нові ліжка, столи, стільці, обладнання.
— У мене 33 роки стажу, — говорить медик. — Заробляю 2500 гривень. А тут треба пахати. Ще й писанини багато. Зробив п'ять щеплень, а у вісім журналів треба записати. Тому молодь сюди йти не хоче. У нас сімейний лікар приймає. Працює на три села. Теж звільнятися думає. Після інтернатури — 2900 гривень має.
"Добудують ресторан — з'явиться ще 10 робочих місць"
Із керівником товариства "Берестівець" 55-річним Василем Чекаленком зустрічаємося у його кабінеті. На робочому столі стоїть ваза із білими еустомами, на підвіконні — дві рожеві орхідеї. Василь Іванович просить трохи почекати, бо готується до зустрічі з головою обласної ради. Секретарку просить швидко зробити чай і вибігає з кабінету.
Через кілька хвилин приходить перевдягнений у синю сорочку з короткими рукавами й джинси. Сідає за стіл, де лежить книжка американця Роберта Гріна "48 законів влади".
— Це мені подарували. Але ще не читав, — говорить Чекаленко.
Запитуємо, як вдається робити успішним своє село.
— Бізнес має створювати нові робочі місця і чесно платити податки, тісно співпрацювати із владою, — каже Василь Іванович. — Тут все зводить своє ж будівельне підприємство, де працюють 25 людей. Ось добудують ресторан — з'явиться ще 10 робочих місць. Хочу дати молоді стимул тут залишитися. У нас усе є.
2 
1
Коментарі