— Останні три дні батькового життя стали для нього тортурами. Від болю він весь час кричав, — каже голова правління Міжнародного благодійного фонду "Український жіночий фонд" 46-річна Наталія Карбовська. Наприкінці лютого у неї на руках помер батько 77-річний Валерій Павлович.
Валерій Карбовський мав четверту стадію раку легенів.
— Про діагноз дізналися торік у квітні, — розповідає Наталія. — Батько зламав ключицю, коли ремонтував машину. Травматолог після рентгену сказав: "Частини кістки немає. У вас рак. Уже почалися метастази". Лікарі давали йому 12 тижнів, але батько прожив майже дев'ять місяців.
17 лютого у чоловіка почалися сильні болі.
— Дивитися на нього було важко: він корчився у муках, стогнав і кричав, — каже Наталія. — Лікарі Інституту раку про це попереджали: "Коли почнуться сильні болі, йому за місцем проживання мають виписати наркотики". Поїхала у районну лікарню. Допомогти відмовилися: "Скоро кінець робочого дня — усі розходяться". Подзвонили нашій дільничній. Вона відповіла: "Попереду вихідні, я із цим розбиратися не буду". Батькові виписали легенькі знеболювальні. Колола їх йому кожні дві години. Вони давали полегшення на якийсь час, а потім усе починалося спочатку. Батько постійно питав: "Я ще тут? Чи вже на тому світі?". Ті вихідні стали жахіттям.
У понеділок Наталія пішла у районну лікарню. Дільничний лікар відмовилася виписувати наркотики.
— Сказала: "Треба чекати спеціальну бригаду, яка цим займається". Рецепт дала після того, як я назвала номер наказу Мінохорони здоров'я, за яким паліативним хворим мають виписувати наркотики. Морфій одразу втамував біль. Батько більше не кричав, нарешті зміг спокійно заснути. Другий укол зробила йому ввечері. Пішла помити руки. Коли повернулася, зрозуміла, що він помер.
Після похорону пишу скарги, бо не хочу, щоб таке ще з кимось повторилося. Почала дізнаватися, як можна змінити дільницю, бо не хочу бути прикріпленою до таких лікарів. Зробити це можна буде лише після медичної реформи.
8 
35413
Коментарі