— Запропонував Насті одружитися ввечері біля її будинку. Коли вона підходила до під'їзду, подзвонив і попросив мене почекати. Вийшов із машини з букетом. Неймовірно хвилювався. Став перед нею на коліно і простягнув коробочку з перснем. Сказав: "Кохаю тебе. Хочу, щоб ти стала моєю дружиною". Настя крізь сльози відповіла: "Так". Батьки знали про мій намір. Вони допомагали з покупкою персня. Я б на свою зарплату так швидко гроші не зібрав, — говорить патрульний поліцейський 26-річний Ігор ГАПОНЮК із Луцька. Недавно одружився з колегою Анастасією ДЕМИДЕНКО, 25 років.

Ігор та Анастасія познайомилися торік у жовтні на навчанні патрульних поліцейських у селі Сокиричі біля Луцька.

— Побачив Настю, і моє серце йокнуло, — згадує Ігор. — Однак тоді не думав, що все так закрутиться.

— Я так само, — усміхається Анастасія. — Була націлена лише на навчання, жодних стосунків не планувала. Але Ігор із перших днів знайомства почав проявляти знаки уваги. Допомагав у навчанні. Коли групою проходили повз продавців квітів, купував букети і дарував мені. Він — вихований та інтелігентний. Це мене й підкупило. Коли Ігор запропонував зустрічатися, сказала для годиться, що подумаю. Після Нового року прийняла його пропозицію.

Ігор Гапонюк закінчив Інститут прокуратури та слідства при Одеській юридичній академії. Анастасія Демиденко отримала юридичну освіту в Харкові. На патрульних поліцейських вчилися чотири місяці. Присягу склали в лютому. Почали працювати в Головному управлінні Нацполіції Волині. У Луцьку орендують однокімнатну квартиру.

— Весілля ми не робили, влаштували тільки виїзну церемонію в Луцькому замку, — розповідає Анастасія. — Були лише 20 людей: наші батьки та найближчі родичі. А 12 серпня повінчалися. Спочатку хотіла купити готову сукню. Та всі, які мені подобалися, були надто дорогі. Придбала тканину й попросила мою бабусю Тетяну Олександрівну пошити мені плаття. Вона викладає в школі трудове навчання, шиє з дитинства. Пояснила їй, що хочу, і через місяць сукня була готова. Фату купували. Обручки нам подарувала тітка Ігоря.

Ігор та Анастасія несуть службу в різних ротах рядовими.

— У нас рідко співпадають вихідні, — каже Анастасія. — Якщо таке трапляється, стараємося провести їх з якомога більшою користю. Можемо поїхати до батьків, піти в парк, влаштувати вдома романтичну вечерю чи покататися на човні. Ігор захоплюється рибальством, тепер я йому складаю компанію. Домашньою роботою займаємося разом. Жаліємо одне одного. Коли Ігор дуже стомлений, я сама готую. Він так само чинить зі мною. Мої батьки ставляться до Ігоря, як до сина. Якщо в нас із чоловіком виникають суперечки, стають на його бік. А бабуся навчає: "Слухай і цінуй свого чоловіка, не переч йому, бо він усьому голова. Інколи треба й промовчати, бути мудрішою. Всі питання треба вирішувати без криків і лайки — спокійно". Прислухаюся до її порад, бо вона з дідусем мала ідеальні стосунки. Покохали одне одного з першого погляду, коли зустрілися в поїзді. Прожили разом 38 щасливих років. Виховали двох доньок. Дідусь помер понад 10 років тому. На фото бачу, які вони з бабусею були щасливі. Впевнена, що і в нас з Ігорем все буде добре.

×