Два роки тому з Артемом Солов"янчиком, 14 років, сталася дивовижна історія. Він повертався зі школи додому. Друзі пили воду, сміялися. Хтось натиснув на пляшку, і вода потрапила хлопцеві в ніс.
— Я закрив носа,— згадує Артем,— і вода цівкою стрільнула з лівого ока. Раніше такого не траплялося. Я побіг додому: "Тату, зі мною щось таке получилося!". Тато в мене — пожежник, а мама сидить удома.
Батьки повели мене до лікаря, — веде далі. — Медики заспокоїли: це "рідкісна патологія", але нічого страшного. Порадили лише не робити таке часто. Пізніше ми дізналися, що на світі є люди, які уміють стріляти водою з ока. А рекорд установив американець — вистрілив на два метри п"ять сантиметрів. Про це розповідали в "Кунст-камері". Я й собі зателефонував до "Кунст-камери". Батьки й не знали. А згодом подзвонили мені звідти — просили згоди на зйомку.
Ми йдемо з ним від автостанції до найближчого кафе. Артем — високий худенький русявий дев"ятикласник. Заходимо в бар готелю "Україна". Крім нас, у залі нікого нема. Хлопець мовчить. Замовляємо чай і шоколадку. Він просить без цукру і лимона.
— Треба тепленький, а не гарячий, або воду звичайну, — пояснює, помішуючи в чашці. — Американець стрельнув молоком, але я так не пробував, бо молоко жирне.
Менша сестричка Аня теж пробувала
Перший раз стрельнув на півтора метра. А тоді почав тренуватися, бо хотів потрапити до Книги рекордів Гіннеса. Менша сестричка Аня теж пробувала. І двоюрідні брати, й мама. Але ні в кого не получилося. Коли приїхали з "Кунст-камери", мама якраз удома була. Ми розстелили на підлозі білий папір. Заварили легкого чаю — щоб був слід. Я стрельнув на два метри дев"ятнадцять сантиметрів! — хвалиться хлопець. — Ті, що приїхали, зраділи, зашуміли. А перед Паскою приїжджали уже з Москви — з "Рен-TV". Навіть не знаю, як дізналися. Знімали про мене передачу, але ще не показали.
У Книгу рекордів Гіннеса потрапив?
— Я стараюся! Але, мабуть, треба спочатку попасти в Книгу рекордів України. Туди записує якийсь чоловік — не знаємо, як його знайти. Тато тим займається. Мабуть, заплатити треба. Нам нібито натякали, — починає смакувати шоколад. — А Книгу рекордів світу я знайшов сам, у Інтернеті. Анкету треба заповнити англійською. І росіяни обіцяли, що подзвонять. Але ще не дзвонили. Якби покликали, поїхав би туди: чого вдома сидіти?
Хочеш цим заробляти?
— Є ж люди, які живуть із рекордів. І я так хочу. Як хлопцям показую — по пять-десять гривень беру. І телебачення платило, так — на кишенькові витрати.
А очам це не вадить?
— Ні, якщо стріляти нечасто. Піду попрошу води звичайної — щось чай не холоне.
Артем приносить у фарфоровій чашці з квіткою трохи води. Доливає до неї чаю для кольору. Стає біля столу, пальцем закриває одну ніздрю, в іншу набирає води і вистрілює з ока. Потім робить це іще раз. Міряю відстань — три середніх людських кроки.
— Десь зо два метри, — прикидає Артем.
Хлопець розповідає, що хоче вступати до Луцького військового ліцею.
— Там здають математику, українську мову, фізкультуру. А я добре бігаю.
Питаю, чи добре він почувається.
— Нормально! — запевняє він.
2 
1
Коментарі