— Коли Тома пішла з дому, мама накрила стіл і позвала гостей. Я зрозумів, що жінка дістала не лише мене, — каже фотохудожник 27-річний Андрій Вострєцов із Києва.
Він рік прожив у шлюбі з японкою Томайєю, 24 роки. Дружину називав Томою.
— Ми познайомилися на Андріївському узвозі, — розповідає Андрій. — Вона навчалася в університеті імені Шевченка. Сюди приходила з подружками, водила одногрупників. Завжди зупинялася біля моїх фото і картин. Казала, що вони геніальні, й студенти їх розкуповували. А одного разу приїхала з Японії група туристів. Тома робила їм екскурсію. Розхвалила мої картини. Вперше розпродав усе, що мав.
Щоб віддячити дівчині, запросив її до кав'ярні. Крім японської, вона знає англійську і трохи говорить українською. Зустрічалися кілька місяців, потім Тома закінчила навчання і повернулася в Японію. Майже рік зідзвонювалися по "Скайпу". Я почав учити японську. Не помітив, як закохався. Вона мене вдохновляла. Зрозумів, що не можу без неї. Запросив у Київ у травні. Попередив маму, що буду знайомити з дівчиною. Вона — японка. Мама не могла придумати, що зготувати. Тому замовила суші.
Освідчився їй під час сімейної вечері. Став на коліна й одягнув обручку. Вона не зраділа, як це роблять наші дівчата, а просто схилила голову й сказала, що їй треба подумати.
Весілля робили два. Розписувались у Києві, а вінчалися — в Кіото, на батьківщині Томайї.
— Її батькам я не сподобався, — говорить Андрій. — Весілля в Японії зробили скромним. Гості зійшлися лише на канапе і суші. Посиділи дві години. У Японії на весілля не приносять подарунків. Гроші пересилають на рахунок молодят, який вони вказують у запрошеннях.
— Повернулися в Київ, стали жити з моїми батьками. Після весілля я зрозумів, що японки на людях постійно посміхаються, а вдома — справжні мегери. Томі все було не так. Тратила багато грошей на косметику, чай і рибу. Просив трошки змінити раціон, але все закінчувалося скандалом. Після сварки жінка сідала серед кімнати і розхитувалася взад-вперед. Могла сидіти так годинами.
Не дозволяла мені зустрічатися з друзями, забороняла пити пиво. Сама вечорами влаштовувала чайну церемонію при свічках. Ми прожили рік і три місяці. Ввечері приходжу додому, а Тома зібрала чемодани. Питаю: що знову не так? Вона ж показала квиток додому. Каже, що довго думала і вирішила, що мені потрібна жінка з мого світу. Викликала таксі до Борисполя. Просила її не проводжати.
Із Томайєю спілкуємося "Скайпом". Вона говорить українською, але деякі слова неправильно вимовляє.
— Ми розійшлися, бо в наших народів різна культура, — пояснює Томайя. — Андрій любить спати, відпочивати, а в нас чоловік має утримувати дружину, опікуватися нею. Навіщо чоловік, якщо він цього не робить? Жити з батьками в нас не можна. Треба йти хай у невеличку квартиру, але окрему. Бо після одруження ми стали іншою родиною. А ще я дуже хотіла додому, скучала за Кіото.
1 
1
Коментарі