Біля старої хати на початку села Розвинівка Городнянського району Чернігівщини у садку сохне білизна. 24-річна Алла Оніщенко у веранді квасить капусту. На столі стоять дві повні трилітрові банки. Голова Алли пов"язана хусткою.
Каже, що раніше жила з чоловіком і дітьми в райцентрі Семенівка. Заміж вийшла в 17 років. У червні 2001-го закінчила школу, а вже 13 вересня народила доньку Олександру. Чоловік Михайло старший за неї на 6 років.
— Із порядної сім"ї, у горілку не вкидався. Тримали хазяйство, обробляли город, купили хату. Та любов швидко скінчилася. Чоловік ревнував, із приводу і без. Саджав часто в погріб, закривав босу, роздягнену до плавок і бюстгальтера. Милостився за годину, випускав, переконував, що в усьому я не права: не так глянула, не застелила, не туди поставила. А сам зраджував. 2004-го народився Ваня, та це сім"ю не скріпило. Якось купила кросівки за 60 гривень, поставила сушити біля заслінки. Один трохи сплавився. Михайло каже: "Раз знівечила — відповідай. Заплатила 60 гривень — значить 60 ударів ременем. Лягай на диван і не здумай тікати!" Так і з дітьми: розбили чашку, зламали машинку, загубили олівця — бив. Якось купив "воздушку" (пневматичну гвинтівку. — "ГПУ") і наказав доньці: "Стріляй у мене". Саша поцілила в підборіддя. То він схопив дитя і почав стріляти їй у руки. Ваня був зачепив ненароком банку з-під пива на грубці. Вона впала і килим під нею поплавився. Михайло схопив сина і запальничкою палив йому ліву руку. Запалював сірники і тушив малому між пальчиками. Я двічі тікала від нього в Чернігів. Так знаходив, повертав, погрожував убити.
Алла мовчала до 11 квітня. Того дня за подряпину на цифровому фотоапараті Михайло побив сина.
— Дитині лице та спина були сині. Ножа до шиї підставляв. Я заявила в міліцію, відвела сина на судмедекспертизу. Михайла відправили в Новгород-Сіверський, у СІЗО. Казав, що його батько так виховував і він так само чинив. А в армії його били табуреткою по голові, тому такий нервозний. Тоді я подала на розлучення. Стояла на біржі, але ж дітей треба ростити і годувати. Свекруха забрала в мене ключі від хати. Сказала: "Тут твого нічого немає. Ти ж не працювала". Я забрала тільки свої і дитячі речі, трохи посуду й пішла. Навіть подушки їм залишила і корову, і теля. Діти були в мами, а я шукала роботу. Знайомі підказали, що у Вихвостові потрібні працівники. Я подзвонила, директор сільгосппідприємства Микола Кондренко сказав приїжджати на роботу. Поїхала 13 травня, написала заяву, а ввечері вже доїла корів у Розвинівці. Ночувати пішла в гуртожиток.
Лягай на диван і не здумай тікати
У червні Саша закінчила перший клас, забрала доньку до себе. Нам дали стареньку хату. Там навіть підлоги не було. Відремонтували дах, постелили підлогу. Усе пофарбувала, поклеїла. Тоді вже привезла й сина. Посадила три сотки городу: картоплю, моркву, буряки, трохи грядок. Найперше в хату купила карнизи. Ось, подивіться, — хвалиться Алла. — І подушки, покривала. Багато грошей пішло на плиту й два газові балони. Разів чотири їздили в Семенівку до Михайла на суд. Йому дали 2,5 роки. Я на аліменти не подавала. Звідки він візьме гроші, щоб платити?
У хаті чисто. На столі букети чорнобривців. Із меблів тільки два залізні ліжка, столи й ослони.
— Телевізора немає, — долучається до розмови донька. — Ми із Ванею книжки читаємо. Посядемо на печі, я його віршам учу.
Хлопчик підхоплюється розповісти вірші про солдата, про ферму. Старанно вимовляє слова.
— Малі тут здружилися з іншими дітьми, хоч на вулицю ходять, — продовжує Алла. — А в Семенівці сиділи в хаті, бо в синцях соромно було в двір пускати.
— Баба Валя (матір Алли. — "ГПУ"), коли нам виписали дрова, приїздила допомагати попиляти й поскладати. А баба Клава (матір Михайла. — "ГПУ") телефонувала, цікавилася, чи мама собі когось не знайшла. Я відповіла, що ні. Сказала: значить, вона чоловіка жде, — розповідає Олександра.
— Хазяйство яке вже завели?
— Аж два коти! — показує пальцями Іван.
— Мо", на весну купимо порося. На зиму годувати нічим, та й чугунів у хазяйстві нема.
— Я хочу кролика, — каже Олександра. — У нас у Семенівці були.
— Нам, діти, зараз головне хату до морозів утеплити, — каже Алла. — Осьо отримаю зарплату, клейонку куплю, вікна пооббиваю. Ми за хату нічого не платимо. Тільки за світло. Як все буде добре, візьмем більш-менш нормальну хату на виплату. У Розвинівці до 20 тисяч гривень можна знайти. Зарплата в мене непогана, та одній важко.
2 
1
Коментарі