— В Антарктиді найбільше хотілося соняшникового насіння і солодкої газованої води. Як повернувся, в аеропорту купив собі 1,5-літрову пляшку газировки і найбільший пакет насіння. Їхав в автобусі та кайфував, — каже метеоролог 25-річний Олександр Афтенюк. 20 квітня з учасниками 18-ї української антарктичної експедиції повернувся в Україну. На станції "Академік Вернадський" жив 13 місяців.
З Олександром зустрічаємося біля Національного антарктичного центру. Він у червоній футболці із логотипом станції Академік Вернадський. Білявий, кругловидий.
— Найперше враження — айсберги. Вони сягають кількох кілометрів завдовжки і виграють на сонці всіма барвами. На суші зразу ж побачили сотні пінгвінів. Вони стали навколо нас і про щось між собою перемовлялися. Їх там дуже багато. Перші два місяці експедиції за мною постійно ходив один пінгвін. А тоді кудись зник. Біолог сказав, що на яйцях сидить.
Згодом унадився морський слон. Був іще молодий — важив півтори-дві тонни. Я йшов на майданчик робити заміри, а він — за мною. Доки робив своє діло, той лежав і лише кивав. Гладити його спочатку боявся. Та згодом наважився. Кілька разів погладив його рукою по голові. Думаю, йому сподобалося, бо мружив очі. На дотик приємний, і ніжний. Називав морського слона Дружок, хлопці кликали Васьком і Малишом. А під кінець зимівлі наш біолог сказав, що то — дівчинка Василіса.
Учасники експедиції жили у двомісних кімнатах. Харчувалися тричі на день.
— Повар, маленький і щупленький, на свята пік торти. Мені на день народження зверху кремом написав "25 років Олександру в Антарктиді". Хлопці дарували, хто що мав. Один вручив пачку цигарок, інший — пляшку пива. Колега-метеоролог подарував дезодорант. Узяв їх із собою 11 — кожному члену команди на день народження. Того дня я мав вихідний. Зранку подзвонив додому. А потім увесь день катався на лижах.
Телефонував своїм раз на два тижні. Говорили недовго, бо дорого. Частіше писали листи. За день до мого повернення мама отримала листа, якого написав торік у листопаді. Мають іще шість прийти.
У вільний час зимівники грали у теніс, доміно, каталися на лижах і сноуборді.
— На льоду грали у футбол. На майданчику неподалік станції поставили двоє воріт, збитих із дощок. При 15 градусах морозу бігали по полю. Холоду не відчували, бо постійно рухалися, — продовжує полярник. — У жовтні, коли лід почав танути, на станцію прибули перші туристи. Найбільше було японців, китайців, французів, іспанців і американців. Майже всі щось дарували. Чоловіки — значки і цигарки, а жінки — цукерки.
Якось із групою приїхав один чоловік із Бразилії. Підійшов до мене і українською сказав: "Приїхав рідну мову почути. Бо вже й забув, коли востаннє нею говорив". Він родом із Харківської області, але 25 років жив за кордоном.
В Антарктиді зима триває з червня по грудень. Тоді там полярні ночі.
— Найхолодніше було в серпні. Температура до 30 градусів морозу. Швидкість вітру сягала 32 метрів на секунду. В цей час виходити на вулицю самому небезпечно. Бо може здути і за лічені хвилини прикидати снігом. Літо в Антарктиді триває два місяці. У цей час температура не піднімається вище 5 градусів морозу. Але вдень, коли світить сонце, можна ходити у футболці. Хлопці навіть загоряли. Казали, засмага нічим не відрізняється від морської.
Олександр Афтенюк родом із села Студена Піщанського району на Вінниччині. У Києві разом з товаришем винаймає однокімнатку. Працює інженером у Гідрометеорологічному інституті.
— Удома побув усього добу, наступного дня мав їхати в Київ на медкомісію. Мамі привіз кілька сувенірів — дерев'яних пінгвінів, тюленів і морських слонів. Під час експедиції сам вирізав і розфарбував. Мама сказала, що за 13 місяців я змужнів і став доросліший.
3 
1
Коментарі