— Як радіо в півшостої почина балакати, я вже встаю. І стараюся лягти спать, пока воно працює. Тоді нормально сплю. А єслі запізнюся, шо вже програм немає ніяких, то заснути без нього зовсім не можу, — розповідає 84-річна Катерина Вовк із села Кононівка Драбівського району Черкащини.
Прикручує гучність на жовтому радянському приймачі, що висить на стіні у вітальні. Одягнена у блакитний квітчастий халат та темно-синій фартух, тримає дерев'яного ціпка. Без нього їй важко ходити.
22 лютого Катерина Григорівна звернулася до президента Віктора Януковича під час "Діалогу з країною", щоб поміг відновити радіо. Воно в селі не працювало три роки.
— Побачила по телевізору номер, як до президента телефонувати. Дочка каже: "Мамо, ви вже всіх із радіо дістали, ану туди ще подзвоніть". Я так і зробила. Спочатку в трубці музика грала. Потім жінка відповіла, усе розпитала, записала. А менш ніж через тиждень приїхала хлопці з "Укртелекома". Сніг мете, а вони дроти шукають, шоб мені радіо підчепить. Пообіцяли до 9 мая зробить. Спочатку дуже тихо працювало. Коли дзвонить мені начальник із Драбова. Питає, чи можна відзвітуватися, що радіо працює. Кажу: "Звітуйте, але ж і совість майте, зробіть, шоб чутно було".
Перший час я через радіо своїх діставала, тоді почала київських. Губський (екс-нардеп від БЮТу Богдан Губський. — "ГПУ") перед виборами приїжджав до села. Казав, шо можна до нього за допомогою звертатися. Я до його секретаріату цілий рік, по два рази на тиждень, надзвонювала. Мене там вже за голосом впізнавали. Надоїла їм, як гірка редька. Тоді телефоную, а Губський вже не працює. Я ж не тіки за себе, я за усе село просила. Тут же молоді зовсім немає. Усі в Київ їдуть, воно їм не нужне. Одні старці по хатах.
Катерина Григорівна має двох дочок. 63-річна Любов живе у Києві, 61-річна Галина в сусідній Свічківці. Має трьох онуків та четверо правнуків. Одну з правнучок назвали на її честь — Катериною. У просторій хаті скрізь на стінах висять портрети родичів. На холодильнику — магніти із написами "Дрезден", "Париж", "Санкт-Петербург", привезені онуками з подорожей. На веранді при вході чоловіче, жіноче та дитяче взуття.
— То мої діти залишили. Аби було що взути, як приїздять гостювати. Сусідів у мене немає, скрізь пусті хати. Цілий день слова нікому сказати. Раніше, хоч до магазіну виходила. А тепер ноги болять, не дійду, — бере дерев'яного ціпка в другу руку. — Прошу знайомих харчі купувати. В основному дочка з Києва все привозить.
Обробляє город, тримає 20 курей. Має двох котів і собаку.
— Самій усе робити страшнувато. Вже два рази на рівному місці впала, ніби хто штовхнув. Торік купила курчат. Як маленька дитина возилася з ними, а вони взяли та й подохли. 11 залишилося із 30. То в цьому році вирішила дорослих брати. Треба чимось себе зайняти, бо як нічого не держать — одурманіть можна. У мене давлєніє погане, а пенсії якраз на таблєтки й вистачає. Получаю 1450 гривень. Правда останні два рази по 1440 чомусь принесли.
Катерина Григорівна 30 років працювала свинаркою. Вантажними потягами возила свиней до Вірменії, Росії, Білорусі. Доглядала їх у вагонах.
Чоловік помер вісім років тому.
— Де я ні разу не була, то це в санаторії. Дід мій хоть три рази був, я йому сказала: "Їдь хоть ти, діду". Вже нікуди не хожу, хто зараз на цих старців дивиться в тому санаторії. В случаї чого мене дочка в Київ до лікарні возить. Але в Київ жити не поїхала би. Для мене тюрма, той восьмий етаж. Тут я встану, на сонечко вийду, собачку випущу, городом пройдусь.
У хаті є газ та вода. У дворі забита криниця. Із неї перестали брати воду два роки тому через нітрати. Щоб не купувати бутильовану, пробили свердловину.
— Закривали огірки, а банки почали піддиматься. Качнули з колодязя, а вона мутна. Подзвонили онуку, він набрав банки та повіз воду до Києва. Там кажуть, аналіз протягом години зробити можна, тіки 350 гривень заплати. За аналіз у Драбові тоже взяли більше 300 гривень. Окрім нас із сусідів ніхто платити не схотів. А як ми вже заплатили, начальник із Драбова подзвонив: "Скажіть всім сусідам, що тепер безкоштовно можна аналіз робити". Усе через те, що в нас на полі був хімічний склад, навіть 2 кілометрів до нього не буде. Як його розібрали, то хімія вся до нас попливла. Ми пробили колонку, скважину зробили й поставили насосну станцію. Так ви знаєте, у скільки нам той колодязь обійшовся? 12 тисяч гривень.
У хаті три радіоприймачі: у спальні, вітальні, на кухні. Один у дворі. Стільки розеток для радіо запланували попередні власники житла.
— Кожен день обов'язково слухаю черкаські та драбівські новини. Старики з посьолку дзвонять та благодарять. А я питаю, чого ж вони не звернулися, адже в кожного є телефон. Ну за спрос не вдарять у нос. Якщо до виборів доживу, — сміється Катерина Григорівна, — буду голосувати за Віктора Федоровича. Я й раніше за нього голосувала. Мій зять із ним особисто зустрічався, ще як він десь директором робив, і мені про нього розказував. Я йому вірю. Правда, цей год, як голосовка була, то до мене ніхто так і не приїхав. Так і просиділа весь день сама, нікого з бюлетенями не було. Кому ми нужні?
2 
1
Коментарі