Людмила Супрун, 41 рік, запрошує до Фонду миру. Там у її кабінеті на підлозі стоять сухоцвіти, фарбовані у червоне, жовте й фіолетове. У кутку — штучна новорічна ялинка. Людмила Павлівна коротко пояснює, що це — подарунок, і сідає на зелений шкіряний диван. Кладе на стіл чорний мобільник "Нокія".
Прошу описати її звичайний робочий день.
— Мій день охоплює частину ночі. Встаю о 6.30, іноді о п"ятій, буває, й о четвертій. Уранці спілкуюся з п"ятирічною донькою Владиславою. Якщо з нею не поговорити, вона потім ходить сумна. А закінчується робочий день о дванадцятій, часом — о третій ночі.
Хто лідер у вашій родині?
— Ми — нетипова сім"я, обоє лідери. З Миколою познайомилися в університеті в День святого Валентина, на засіданні комітету комсомолу. Увечері всі подалися в кафе "Крижинка". А дійшли лише двоє. Він потайки домовився, щоб нас залишили самих. Пропонував руку й серце вісім разів. Уперше прийшов у костюмі та з квітами, але в капцях. Ми жили в студентському гуртожитку. Я кажу: "Ну хто ж освідчується у тапках?". Потім прийшов у туфлях, але без букета. Я сказала: "Ну хто ж освідчується без квітів?".
Довго мучили його?
— Ну, не зовсім мучила. Хотіла, щоб усе було досконало.
Супрун часто вживає слова "ідеально", "досконало" і "хочу".
— Я хотіла виваженого рішення. Він поїхав у студзагін на Північ. Я сказала товаришеві: "Якщо Коля встигне до 12 вересня, одружимось". 11 вересня о 23.45 лунає дзвінок у двері. Мама пішла відчиняти. Стоїть Микола — бородатий, у спортивному костюмі. Гарний, наче Фідель Кастро в молодості. З Півночі він добирався вантажними літаками.
На весілля гроші заробили самі, — продовжує. — Винайняли хороший ресторан, "Столичний". Студенткою я працювала сторожем в Інституті механічної обробки деревини. Потім, разом з подругою, — санітаркою в Інституті онкології. Прибирала операційні.
Де провели медовий місяць?
— Завжди мріяла про весільну подорож на білому пароплаві. Прилетіли у Сочі, а там десять градусів вище нуля. Тоді подалися в Батумі. Третю шлюбну ніч провели в поїзді, у плацкарті. Стояли в коридорі. У Батумі побачили білий лайнер. Квитків не було, але сивобородий капітан знайшов вільну каюту. Її тримали для якихось молодят, а ті не з"явилися.
Ну хто ж освідчується у тапках?
Двері прочиняє гладко поголений брюнет у темному костюмі.
— А ось і мій Микола Олексійович, — каже Супрун.
— Коли будете виходити заміж, зберіть грошей і поплавайте на кораблі зо два тижні. Або сядьте на літак і кудись полетіть, — радить він. — Людмило Павлівно, що там по Одесі? — нахиляється до дружини.
— Нормально, — коротко озивається та, даючи зрозуміти, що розмова закінчена.
У Супрунів є двоє доньок.
— Чоловіки мріють про синів. А мій якось сказав: "Запам"ятай, якщо дуже любиш жінку — хочеш доньку. Щоб була схожа на неї".
Другу дитину ви народили у 36 років. Не боялися?
— Таня з"явилася на світ через місяць після Чорнобильської аварії. Я боялася за її здоров"я. На щастя, обійшлося. А п"ять років тому я скинула вагу й одразу завагітніла, — загадково всміхається Супрун. — Доньки схожі на нас обох. У старшої верхня частина обличчя моя, а нижня — чоловікова. А в меншої навпаки.
У чоловіка склалися стосунки з тещею?
— Колись дав мені телеграму: "Горю надеждой Карпаты будем жить с шиком целую Николай". Мама була вражена: "Що він собі дозволяє?". Батьки виховували нас у суворих правилах. "Не розумію, — кажу, — чого він розперезався: "будем жить с шиком". Ще й "цілую" написав", — сміється Супрун. — "Людочка, я написав зовсім інше, — дзвонить він.
— "Говори с Надеждой (це його сестра) Карпаты", тобто про Карпати. — Супрун переходить на російську: — Он хотел в Карпаты, а "будем жить" не "с шиком", а с Сациком. Це прізвище його товариша по університетському гуртожитку.
За склом у шафі стоять книжки в добротних палітурках. Господиня розповідає, що колекціонує енциклопедії.
— Удома маю майже всі: від енциклопедії про зброю — до медичних словників.
А самі зброю для самозахисту носите?
— Ні, я захищаюся іншими способами, — сміється.
На стіні висить картина "Старий на капустяному полі".
Любите живопис?
— У дитинстві мама водила мене в театри, галереї. Дорослою в обідню перерву я любила бігати по музеях. Згодом із Зоєю Бевзюк відкрили свою галерею "Пектораль". Зібрали там твори сучасного українського живопису.
Над шафою з книжками висять дві ікони.
Отримали у спадок? — питаю.
— Родинні ікони зберігаються у батьків. А це, — показує на один з образів, — афонська ікона Богоматері. Від неї на душі світло. На іншій — великомучениця Варвара. Цю ікону подарували мені в Києво-Печерський лаврі. Маю ще орден Cвятої великомучениці Варвари, за допомогу у відбудові Китаївської пустині й друкарні Києво-Печерської лаври.
Купуєте одяг від українських дизайнерів?
— Подобаються речі від Діани Дорожкіної. Люблю італійську марку "Маріелла Бурані". Ношу одяг від "Ескада", він стильний і діловий. А от джинсів і светра не маю. Треба купити.
Каже, що носить взуття на високих підборах.
— У Каневі пройшла на підборах 6 кілометрів до пам"ятника Шевченку. Мусила потім туфлі викинути.
1965, 7 січня — народилася у Запоріжжі в родині інженерів
1982 — закінчила там середню школу N1 із золотою медаллю
1985 — одружилася зі студентом Київського університету Миколою Супруном
1986 — народилася донька Тетяна, зараз — студентка Київського інституту міжнародних відносин
1997 — отримала титул "Ділова жінка України"
1998 — нардеп від Кіровоградського виборчого округу N100
2001 — народилася донька Владислава
2006 — голова Народно-демократичної партії, заслужений економіст України
2 
1
Коментарі