Тамара Яценко, 50 років, чи не єдина актриса, яку можна зустріти у метро і на ринку. Скуповується пані Тамара на базарі "Оболонь" на вулиці Героїв Дніпра в Києві.
Вона у чорному короткому плащі, брюках і кросівках. У руках тримає велику господарську сумку, на голові — блакитно-рожева хустинка. Губи підфарбовані бордовою помадою.
— Здрастуйте, — киває головою у відповідь на привітання літньої жінки, яка проходить повз нас. Пояснює, що бачить її уперше.
Самі готуєте? — цікавлюся в неї.
— Супчики собі варю, молоденьку картопельку, — розповідає Яценко, обминаючи машину з капустою. — М"ясо люблю, тушу його з чорносливом, курочку чи індюшечку в соусі. Головне — щоб швидко готувалося, бо не люблю возні.
Коли вас почали впізнавати на вулицях?
— Років 25 тому, після спектаклю "За двома зайцями" у Молодому театрі, коли я зіграла Проню Прокопівну.
Вона розмовляє упівголоса, щоб не привертати до себе зайвої уваги.
— А після "Довгоносиків" і "Мамаду" почали показувати пальцями. Але все одно найчастіше називають Пронею. Навіть плутають з Маргаритою Криніциною. Якось прийшла на базар, а мені кажуть: "Ой, а ми думали, що ви померли". Раніше услід кричали: "О, мамаду пішло!".
Ховалися, чорні окуляри носили?
— Не допомагає, — заперечливо хитає головою. — Якось зайшла у вагон метро, вділа великий капюшон і стала в кутку спиною до всіх. Раптом стукають по плечу: "Автограф можна?".
Підходимо до палатки з недорогою жіночою білизною.
— У вас все по п"ять? — жартує Яценко.
Дуже люблю солодке
— О, здрастуйте! А я вас учора по телевізору бачила з якимись неграми Степанком, Іванком, — радісно каже продавщиця років 40-ка.
— А! То я з тріо "Чорнобривці" співала, — пояснює Яценко.
Продавщиця Надя проситься з нами третьою:
— Давайте, я вам сумку понесу.
Зупиняємося біля ящиків з апельсинами і помідорами.
— Апельсин солодкий! — каже торговка, посміхаючись золотими зубами.
— А банани? — питає.
— Банани хороші, тільки що самі їли.
Яценко купує півтора кілограма бананів. Платить 7 гривень 90 копійок.
— Найсмачніші ті, що у крапочку, — радить Надя.
Вона відбігає і швидко повертається з трьома бананами у цяточку.
— Мерсі, — кокетливо дякує пані Тамара.
За кілограм ківі, півкіло помідорів і кілограм огірків Яценко платить 27 грн.
Накрапає дощ. Ховаємося у порожньому недобудованому павільйоні.
— У супермаркети я не ходжу, хоча дисконтних карток надарували. Тут ближче і свіжіше.
Солодке купуєте?
— Дуже люблю солодке, — зітхає. — Пісочне печиво, цукерки. Пішли, хочу собі сир тофу купити, — пропонує. — Соєвий, дуже смачний.
Минаємо контейнери з одягом.
— Бутики не для мене, — каже вона. — У мене інша філософія. Тому і на метро їжджу. Не хочу віддалятися від людей. Я знаю, що вони про мене думають, люблять чи ні.
З вашим ім"ям не пов"язано жодного скандалу.
— Бо я висловлюю свою думку без агресії. Актори знають, що я не вступаю ні в які коаліції. Одразу попереджаю, щоб не підходили.
Щось погане вам робили за це?
— Говорили позаочі, що я ніяка актриса. Але до мене бруд не пристає. Я отримала звання "народної", не маючи "заслуженої". Декого це так зачепило, що перестали вітатися. А я віталася! Про мене казали на репетиції: "Ну що вона верзе?". Хоч не вітаються, а грати зі мною хочуть, — сміється Яценко. Я ще зі школи не любила спортивних змагань. Завжди раділа, коли програвала.
А чоловіки?
— Я їм не вірю. Покластися можна на брата, племінника, але не на чоловіка. Бо чоловік така істота, яка вибирає, де тепліше й комфортніше. Теперішнього чоловіка Олега — теж актора — кілька років тому відпустила на зйомки у Москву. Хоч він — симпатичний, молодший за мене на десять років. Я не розумію стандартних сімей, де жінка біжить додому, щоб нагодувати чоловіка. А коли він приїжджає, я не можу вчити ролі, бо живу його життям.
Як ви познайомилися?
— Після спектаклю, сім років тому. Стояла на дорозі, ловила машину, а він когось проводжав. Запропонував підвезти додому. Я залишила свій номер телефону, але він не подзвонив. І я його забула. Не могла згадати, де бачила, коли знову з"явився в театрі. Кинула йому "провєрочную" фразу: "Ви в якому театрі працюєте?". А він увечері провів мене. По-хитрому: попрощався, а тоді заявив, що грошей на таксі не має. Я зрозуміла, що у гості хоче, і запросила. Зібрали на стіл, поставили свічки. Всю ніч він читав свої вірші, а вранці каже: "Давай разом жити". Ми зустрічалися ще два роки, бо людину треба зрозуміти.
Я залишила свій номер телефону, але він не подзвонив
То ви одружилися?
— Офіційно ні. Я ніколи не мріяла вийти заміж. Навіть подругам поступалася своїми хлопцями. Як не крути, а кохання минає. Я не уявляю, як можна жити з тим, кого не любиш. Мій тато після роботи відпочивав, а мама пахала. Мама казала: "Доню, справжнє життя — доки не вийдеш заміж".
Ви кидали чоловіків чи вони вас?
— По обоюдному желанію. Іноді робила так, ніби мене кинули. Розумію, що любов до Олега вже пройшла, зав"яли помідори. І тепер мучуся. Запрошують мене на телебачення у програму про любов, а я кажу: "Почекайте, може мій предмет любові ще зміниться", — сміється. — До мене багато сімейних чоловіків підбиваються. І бізнесмени є, і юристи, причому люди при грошах. Кажуть: "Проще надо быть". Усім відмовляю.
Заради вас він міг поступитися роботою?
— Він — ні. Він мучиться без роботи. Каже мені: "Я у Києві нікому не потрібний, крім тебе". Йому в Москві подобається, а я там не можу жити. Коли вчилася у ГІТІСі, дні рахувала.
Ми намотуємо круги у порожньому павільйоні.
Як відпочиваєте? — запитую.
— Я відпочиваю, коли сплю. Мене сон рятує від стресів. Якось мене обікрали — я була на гастролях. Інший би запанікував, а мене — динь, і звалило, — вона закочує очі. — Прокинулася, і ніякого стресу! Я люблю повалятися, помріяти.
Дощ скінчився. До нас підбігає Надя з бордовою парасолькою.
— Ви мене прямо нервувати примусили! — гукає. — Ніде не могла вас знайти. Парасолю вам у тон підібрала.
На прощання Тамара вручає нам з Надею по два ківі.
— До пари.
1955 — народилася у селі Горенка на Київщині
1975 — закінчила театральну студію при театрі імені Франка
1980 — Молодіжний театр
1990 — закінчила ГІТІС у Москві
1992 — народна артистка України
1986 — народився племінник Олександр
1989 — народилася племінниця Наталя
Має брата Володимира, який живе в селі на Київщині
1 
1
Коментарі