Микола Якименко, 29 років, — японіст. Він першим в Україні захищатиме кандидатську "Відображення картини світу в лексиці японської мови".
Я ніколи не бачила японістів і не знала, що вони такі неговіркі. Микола мовчки вручив мені щойно видану книжку "Всесвіт у дзеркалі японської мови: словесні символи культури Японії", яку написав у співавторстві з професором Юрієм Мосенкісом.
Поки він мовчав, я переглянула книжку і твердо сказала собі: "Не дурій, ця книжка поки що не для тебе! Тут тисяча цитат і жодного малюнка!"
Не дурій, ця книжка не для тебе! Тут тисяча цитат і жодного малюнка!
Вдячно притиснувши твір до грудей, узялася розговорити небалакучого Якименка. Марно дражнила його знайомими мені словами "цунамі", "камікадзе", "харакірі". Не вийшло: він уклонився й пішов. Мабуть, до бібліотеки.
А згодом від Миколи прийшло "мило" з... письмовими відповідями на мої запитання. Все ясно: Якименко — філолог і наодинці з власними думками почувається певніше, ніж перед диктофоном. Тож вийшло таке собі "само-інтерв"ю". Отже...
Чому я вирішив вивчати японську мову?
— Офіційна версія — захоплювався східними єдиноборствами. Насправді все простіше: мені запропонували, я погодився. Не належу до любителів, у яких просто голова паморочиться від ікебани, й не одягаю дітей у японське кімоно та гета (сандалі).
Чи складна японська мова?
— Перепрошую, але це дурне питання. Будь-яка мова складна. Насправді українська набагато складніша, ніж японська. Посудіть самі: в японській мові — два часи, теперішній і минулий, немає роду та числа, замість відмінків — службові слова. Фонетична система така проста, що в японців майже немає закритих складів. Тому це й звучить для нас на зразок "комутохіровато". А ось для японця скласти кілька приголосних — просто кара небесна. Він зомліє, поки вимовить "проїжджайте"!
Тепер про ієрогліф...
— Він може бути словом, складом, літерою. Ми також користуємося примітивними ієрогліфами. Не пишемо, наприклад, "номер", якщо можна поставили N. Мені навіть здається, що це не застарілий, а прогресивний вид писемності. Японці користуються трохи більш як тисячею ієрогліфів, а китайці — до трьох тисяч. Ієрогліфи запам"ятати неважко, коли щодня на них дивитися...
Японець зомліє, поки вимовить "проїжджайте"
Здається, я зрозуміла: Микола ніколи не був у Японії. Але все одно ікебана для нього — це не засушений гербарій, а слово з двох ієрогліфів — "жити" та "квітка". І він поважає традицію японців споглядати живі квіти, а не лізти в них носом.
Кажуть, трипільська культура, що процвітала у нас у VI-III тисячоліттях до н.е., має багато спільного з культурою "дзьомон" (мотузковий орнамент) давньої Японії. І українці, і японці вважають серце центром світовідчування.
Недарма в Токіо є університетська кафедра української мови. А професор Хіно Такао наполегливо перекладає "Енеїду" Котляревського й бідкається, що наявних двох українсько-японських словників для цієї роботи замало...
Коментарі