73-річний глава Української греко-католицької церкви Любомир Гузар з дитинства яскраво пам"ятає, як тата викликали на допит в НКВД, і той повернувся наляканий та блідий. А ще — 44-й рік і навіть день, коли батьки виїжджали з ним, 11-річним, із окупованого Львова. Потім навчання в Австрії, США, Італії...
В Україну Гузар повернувся майже за півстоліття, 60-літнім. Мандрувати світом не припиняє і досі. Цього року вже побував в Італії, Канаді, США і Бразилії.
На нашу розмову Владика виділяє півгодини, аби встигнути зібратися в аеропорт "Бориспіль".
— В Києві я тілько переїздом, — пояснює, привітавшись. — Сьогодні відправляюся до Риму.
Ми зустрічаємося о 9-й ранку у його київській квартирі, що на Лівому березі. Гузар енергійним кроком заходить до кімнати. На ньому класичні штани, елегантні чорні підтяжки зі шкіряними вставками і чорний светр поверх оливкової сорочки. Почувши, що його збираються фотографувати, Владика швидко зникає в коридорі. За хвилину заходить до кімнати уже в легкій сірій сутані. На грудях у нього медальйон із зображенням Божої Матері.
— Тепер я в формі! — каже жваво і, притримуючи рукою медальйон, сідає за довгий дерев"яний стіл. Цей стіл, оточений стільцями, та ще великий позолочений годинник із маятником — вся обстановка в кімнаті. На підлозі — зелений килим.
Я починаю відчувати тягар років
За спиною Владики висить картина майбутнього собору греко-католиків у Києві. Напівзведений храм Воскресіння Христового і підмурівки майбутньої резиденції кардинала видно крізь тюль з його вікна.
— Храм ми будуємо вже років три, а то й чотири, — промовляє він важко. — На розпис може піти ще 20. Але богослужіння сподіваємося почати у найближчі два роки.
Минулого року, коли переносили осередок греко-католицької церкви із Львова до Києва, Московська патріархія влаштовувала акції протесту. З нею ви вже помирилися?
— Їхній страх втратити монополію невиправданий, бо ми нікому не наступаємо на п"яти. Нині з УПЦ ми співпрацюємо, в деяких ділянках...
У вас були добрі стосунки з покійним понтифіком Іваном Павлом ІІ. Як вони склалися з новим Папою?
— З Венедиктом ХVІ ми зустрічалися сам на сам тільки раз. А так переважно бачимося на загальних нарадах. Цього разу я їду до Риму на два тижні. Папа назначив нових кардиналів. Тепер із цього приводу відбудуться наради. Я візьму в них участь, разом з іншими кардиналами.
Не стомилися ще від такого щільного графіка?
— Бачите, я мандрую багато не тому, що так хочу... — зітхає. — Треба вдержувати контакт із вірними нашої церкви на поселеннях. У травні буду в Німеччині і Франції.
Хто вас супроводжує в подорожах?
— То принагідно — сталого супровідника у мене не має. Ось тут є отець Ігор Яців, — показує на прес-секретаря, який сидить по праву руку за столом і слухає. — Він мені дуже допомагає. Часто подорожую сам. Вживаю послуг летунських компаній. Для таких, як я — що мають труднощі із зором — вони дають людину, яка допомагає полагодити всі ті справи з валізками і багажем. Пройти паспортний контроль чи митний, — Владика підсуває окуляри на переніссі.
А перельоти любите?
— Ні — від них мене вже нудить. Хоча як був молодий, любив літати. А сьогодні я вже не можу там читати. Час у літаку довжиться, і мені нецікаво, — нарікає.
У 2004 році вашого прізвища не було в списках виборців. Цього разу вас не забули вписати?
— О-о, так! — ствердно киває. — Але 26 березня я буду в Римі, а прилітати на один день, щоб проголосувати, — незручно. Отримав дозвіл і печатку в паспорті, що можу голосувати за межами України.
Перед виборами я проводив зустрічі зі священиками. Церква не повинна собі шукати сторони, коли мова йде про політику. Священик має висловлюватися дуже обережно і навіть скупо. Його право голосувати так, як він бажає, але не впливати на рішення інших людей, — рішуче каже він.
Ви завжди так рано прокидаєтеся? — цікавлюся.
— Ну, то бачите — чим старше чоловік, то трудніше, — відповідає спокійно. — І я теж починаю відчувати тягар років. Коли ще жив у монастирі, там був дещо інакший порядок дня. Сьогодні мушу часто відповідати на потреби вірних і вже не маю такого спокою, як колись. Та й уже не такий я гнучкий! — ледь вигинається він на стільці. — Кожного дня вранці стараюся, скільки ще годен, рухати руками.
Анекдоти про Бога? То не є шанобливо
На підтвердження він розставляє руки й робить оберти.
— Зрання, щоб трохи прийти до себе, я повинен далеко більше вправлятися, — констатує він. — Лікарі радять більше ходити, і я стараюся робити щоденну прогулянку.
Ви і готуєте собі сам?
— Ні-ні! — поспіхом заперечує. — Я не вмію готувати. Якби я сам від себе залежав, то був би далеко тонший і, може, уже й не жив. — Владика трохи хилиться вперед, сміючись. — Я дуже люблю пісні борщі, супи і страви з бараболі! Вони справляють мені далеко більшу приємність, ніж м"ясиво. Чим старший, тим більше згадую, як готувала моя мама. Ото такого поїв би! Вона смачно готувала городину. На жаль, так уже ніхто не зробить... То я те їм, що дають...
В Інтернеті прочитала, що перед війною священики у Львові грали у футбол. І для цього нібито шили вкорочені ряси. Це правда?
— Були колись такі звичаї, — гладить він довгу бороду, усміхаючись — Так у футбол грали в 20-х, 30-х роках і навіть пізніше. Дуже непрактичні костюми, мушу сказати! — сміється. — Ну та, Богу дякувати, те вже відпало.
А ви у футбол грали?
— Ні. Я в футбол ніколи не грав. Моя улюблена гра — відбиванка. Це в Україні, здається, називають волейбол.
Кажуть, ви любите жарти. Як ставитеся до анекдотів про Бога?
— Я дуже люблю, коли хтось скаже анекдот відповідно до тематики. Анекдоти про Бога? — піднімає брови він. — То не є шанобливо. Може, я колись сам щось таке і розповідав... Але пізніше зрозумів, що робити Бога темою анекдотів — неправильно.
Яку музику любите слухати?
— Клясичну і оперну, — каже м"яко. — Але то залежно від настрою. Я радо слухаю Моцарта. А Бетховен — мій улюблений композитор. З українських подобається Кос-Анатольський. Але я не маю своєї колекції платівок. Часто слухаю те, що знайду по радіо.
Він просить почекати і повертається з листівкою. На звороті написано "На пам"ять про зустріч. Любомир". Навпроти імені замість підпису стоїть хрестик.
Ви закохувалися коли-небудь?
— Ще студентом у гімназії, — лукаво поглядає він. — Я думаю, що то було цілком природно, так? — посміхається у вуса.
Розкажіть про ту дівчину.
— О, то де ж одну! Я багатьох дівчат любив. Якби по вуха залюбився, то напевно одружився б. І не був би тим, ким я є.
1933 — народився у Львові
1944 — сім"я покинула Україну. В австрійському місті Зальцбурґ Любомир вчиться в українській гімназії
1949 — переїхали до США
1958 — священичі свячення в Стемфордській єпархії
1969 — їде на навчання до Рима
1977 — у містечку Кастель-Гандольфо, поблизу Рима, патріарх Йосиф Сліпий висвятив о. Гузара на єпископа
2001 — на надзвичайному Синоді єпископів обраний Верховним архієпископом Української греко-католицької церкви
З 2005 — Верховний архієпископ Києво-Галицький
Володіє англійською, італійською, німецькою, польською мовами
2 
1
Коментарі