90-річна Ганна Карбовська з Ужгорода — головний бухгалтер міського стадіону "Авангард". Має 75 років безперервного трудового стажу.

— Без роботи не можу жити, — розповідає у себе в робочому кабінеті. — Коли народила доньку Яну, вдома не знаходила собі місця. Півторамісячну дитину віддала в яслі й пішла на роботу. До 1997-го працювала в одному з ужгородських банків. Коли мене скоротили, на стадіоні якраз бракувало бухгалтера. То зять мене й порекомендував сюди. За ці роки я пережила чотирьох директорів стадіону.

Рахує на калькуляторі. Нігті акуратно пофарбовані перламутровим лаком.

— Щопонеділка ходжу в салон "Крістіна", — поправляє високу зачіску. — Дівчата мене щоразу чекають біля перукарні. Зупиняють на вулиці автомобілі й допомагають перейти через дорогу. На роботу їжджу тільки на таксі, бо спина болить.

Пішла працювати в 14 років.

— Народилася в Києві. Там вступила до торгового технікуму в групу "Фінанси і кредит". Туди приймали з 16, але мені зробили поблажку, бо тест на рівень інтелекту склала найкраще. Відтоді працювала секретарем ЦК ВЛКСМ у столичних школах, піонервожатою. Коли почалася війна, нам сказали: "Можете взяти з собою один чемодан і одну людину". Чоловік був на фронті, тому з тіткою і сином виїхала до Харкова. Звідти на потязі доїхали до Куйбишева. Війну перебула у сестри в російській республіці Марій Ел.

1946 року Ганна Григорівна вдруге вийшла заміж за поляка Станіслава Карбовського. 1956-го він помер. Після того шлюб не брала. Має трьох дітей, п"ятеро онуків, шестеро правнуків і праправнука.

На роботу їжджу на таксі, бо спина болить

— Діти часто кажуть: "Мамо, тобі ще не досить працювати?" Але мені вдома не вистачає спілкування і руху. А тут навколо постійно люди. Буває, у вікно заглянуть і питають: "Анна Григоровна, буде зарплата?" Кажу: "Буде, буде, хлопці".

За 13 років роботи один раз була на лікарняному.

— Отруїлася чимось, то мене відвезли в лікарню. Але через кілька днів я насилу відпросилася додому. У свому житті перебула дві операції — на грижу і на тазобедрєнний сустав. В останній раз зламала ногу і шість місяців пролежала на дошці. Більшість людей після такого перелому не ходять. А я виробила собі маршрут і кожен день ходила по два кілометри. Боліло так, що вдень зірки бачила на небі. Але стала на ноги, бо маю сильну волю.

— У Ганни Григорівни дуже добра пам"ять, — каже на виході зі стадіону Іван Ігнатич, 51 рік, головний інженер "Авангарду". — У її мобільному не записано жодного номера. 20–30 телефонних номерів напам"ять знає і щоразу набирає.

×