77-річний Ігор Сюч з Ужгорода півстоліття збирає ключі та дверні замки. Має їх понад тисячу.
Ігор Тиберійович зустрічає в саду власного будинку по вул. Квітів. Із гаража виносить дерев'яні стенди. На гвіздках розвішані іржаві ключі різних років. Розкладає їх на столику під вишнею.
— У гаражі маю ще з півсотні, — запрошує досередини. — Все одно він без авто пустує. Зберігаю колекцію тут, бо в будинку місця не маю. Хотів не просто збирати щось, а речі, які демонстрували б епохи. Оце ключі довоєнних часів, — показує на заіржавілі. — Вони вирізняються отворами всередині. Тепер таких не виготовляють. А це ключі від меблевих шаф радянського періоду і від дипломатів.
— Знайшов колись велику колодицю, що важить більше кілограма, — показує на дверний замок. — За ключами дивився всюди, де ходив. Зайду, наприклад, до знайомого, побачу гарний ключ і питаю: тобі це треба? Якщо ні, то прошу для колекції. Скільки грошей витратив — не рахував. Бо починав купувати, коли ще були рублі, а тепер витрачаю оці нікчемні гривні.
Із будинку виходить дружина Гелена Іванівна. На сріблястій таці несе каву.
— Пригощайтеся. Я не буду, бо серце болить, — каже Ігор Тиберійович. — Дружина моя досі тішиться з моїх експонатів. Ніколи не сварила, що ними все подвір'я завалив.
Показує червоний стенд. На ньому великий іржавий ключ. Поряд кілька маленьких.
— Це від Невицького замку. Десь 1960-го зайшов до знайомого у майстерню, де ремонтували пральні машини. Дивлюся, на стіні висять старий ключ і великі заіржавілі ножиці. Цікавлюся: це вам дуже потрібно? А той каже: "Принесіть півлітру, я вам всьо віддам". Я бігом у місто. Взяв батона, сиру, ковбаси, півлітру — і назад до нього. Він мені віддав ключ та ножиці й розказав: "Мій батько був робочий. Коли готував сцену біля руїн Невицького замку для самодіяльного театру, знайшов ці речі". Тоді я підійшов до дослідника Петра Сови. Питаю: "Петро Петрович, звідки ці речі та скільки їм років?". А він каже: "Хіба турист, який відвідував замок, міг прийти туди з ключем і ножицями? Ні. Значить, вони лежали там відтоді, як на горі було життя".
Колекціонер виносить із будинку паперовий згорток. Виймає звідти масивний старий ключ, колись сріблястий. З одного боку викарбувано "1201", з протилежного — RIHA.
— Купив його на базарі в одного п'янички. Той продавав за 100 гривень. Я коли взяв і подивився, якого року відлили цей ключ, купив не роздумуючи. Йому більше 800 років. Звідки він узявся в того чоловіка, той і сам не згадає. Я зіставив історичні події з часом, коли виготовили ключа. У той період у латвійській Ризі будували Домський собор.
Годинник Каддафі викупив у лікаря
Крім ключів, Ігор Сюч колекціонує старі рахівниці й сучасні калькулятори, попільнички та запальнички.
— Зі старих маю саморобну запальничку часів Першої світової війни. Купив її в антикварному магазині у провінції Калабрія на переправі до острова Сицилія. Там було багато старовинних речей, але перевозити їх через кордон небезпечно. Тому взяв тільки запальничку. Вона досі справна. Виготовлена з гільзи. В отвір на вату заправляли нафту. До привареного ключа клали кремній, від якого і йшов вогонь. Восени збираюся на Сицилію — там син живе. То, може, знову якогось старовинного ключа прикуплю. А оцю запальничку придбав у Санкт-Петербурзі. Вона зроблена у вигляді сувенірного ключа від Петропавлівської фортеці.
Із хати виносить сіру коробку.
— Маю годинника Муаммара Каддафі. Кілька років тому він подарував його одному закарпатському лікареві, який працював у Лівії. Медик продав його мені для колекції.
2 
1
Коментарі
1