"Ничего в этих костяшках не понимаю". — "Так я ж тебе вчу", — сміється 4-річний Віталій Чорнобай. Хлопчик грає в доміно із прабабусею Євдокією Пегіною, 75 років. Жінка приїхала на новорічні свята із російського Новосибірська у місто Христинівка на Черкащині.
Віталій із 9 місяців страждає на ювенільний ревматоїдний артрит.
— Спочатку в сина припух пальчик на нозі. Пізніше — коліна, — розповідає мати Христина Чорнобай, 24 роки. — Думали, що десь ударився, звернулися до лікарів. Спочатку лежали в лікарні в Умані, потім — у Черкасах. Звідти нас направили до столичної туберкульозної лікарні, запідозрили туберкульоз кісток. Там заборонили ходити. Син кілька місяців лежав, а потім і зовсім не міг устати на ноги. Діагноз не підтвердився. Поїхали у клініку "Охматдит". Там і встановили діагноз. Дитина за три тижні почала ходити. Зараз п"є тільки таблетку на добу. Така хвороба найчастіше вражає нирки, зір, серце й суглоби. Лікарі говорять, що справа йде до повної сліпоти, відновити зір не вдасться. Ліве має лише світловідчуття, а праве — чотири проценти зору. Намагаємося зберегти те, що залишилося. Пачки таблеток за 1700 гривень нам вистачає на два місяці. Писала в німецьку клініку, звідти прийшло запрошення на 10-денне обслідування. Але воно коштує 14 тисяч євро — де такі гроші взяти? Писали у фонд Катерини Ющенко. Прийшла відповідь, що забезпечуватимуть ліками в межах місцевого бюджету.
Розповідає, що син звик до шпиталів.
— Минулого року шість разів у лікарнях лежали. У російському місті Уфа робили операцію на очах, у Києві видаляли кришталик. У сина ще й катаракта і глаукома, затримка росту — у чотири роки виглядає на два з половиною. В "Охматдиті" його гномиком або живчиком називають за жвавість. Йому там подобається, бо дітей багато. Вдома їсти не заставиш, а там перший до столової біжить.
Ніс у фарбі, бо аж до листка нахиляється, щоби побачити
У дитячий садок Віталій не ходить.
— Треба думати про спеціальну школу. Син любить складати пазли, вже склав 30 штук. Рахує до десяти. Показую йому букви, знає вже всі. Любить малювати. Правда, весь ніс у фарбі потім, бо аж до листка нахиляється, щоби побачити. Телефонувала у столичну спеціальну школу для дітей із вадами зору, вона до нас найближча. Але інтернат не дуже підходить, бо Віталику треба по графіку приймати ліки, хто ж слідкувати за цим буде? Подумуємо про переїзд до столиці. Якщо продамо свою квартиру в Христинівці, то в Києві не купимо — дорого.
Жінка три місяці тому влаштувалася на роботу бухгалтером. Батько хлопчика Ярослав, 26 років, працює оператором на автозаправці.
— Син любить футбол дивитися, — каже чоловік. — Як іде матч, то просить розказувати, хто в якій формі і біля чиїх воріт грають. Як наша команда програє — вдома трагедія. Ще любить серіал "Татусеві доньки". Там є дівчинка Пуговка, то Віталик її своєю нареченою зове.
Хлопчик одягає боксерські рукавиці:
— Звати мене Віталій Ярославович, буду як Кличко. Мені Святий Миколай подарував боксерські рукавички і грушу. Я хотів його побачити, але він прийшов, як мене вдома не було. Хочу ще вертоліт і машинки — рожеву й бордову. Таких у мене ще нема.
3 
1
Коментарі